Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Апеляція адвоката ч.3

Істотне порушення кримінально-процесуального закону

02 грудня 2008 року відносно Зварича Ігоря Степановича порушено кримінальну справу за ст. 368 ч. 3 КК України.
07 грудня 2008 року начальником слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицьким В.Г. винесено постанову про притягнення в якості обвинуваченого судді, голови Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С. за ст. 368 ч. 3 КК України та обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд, про що вказано в поданні Жербицького В.Г. до Верховної Ради України про надання згоди на затримання та арешт (взяття під варту) Зварича І.С. від 12 грудня 2008 року.
18 грудня 2008 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про надання згоди на затримання та арешт (взяття під варту) судді Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С.».
10 березня 2009 року Печерський районний суд м. Києва обрав обвинуваченому в особливо тяжкому злочині (ст. 368 ч. 3 КК України) Зваричу І.С. запобіжний захід – взяття під варту з утриманням його у Львівському слідчому ізоляторі.
В подальшому суди України продовжували утримання Зварича І.С. під вартою, посилаючись лише на підстави, зазначені в постанові Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2009.
Таким же чином, формально, без жодного мотивування, обраний Печерським районним судом м. Києва запобіжний захід Зваричу І.С., 30 вересня 2010 року при попередньому розгляді даної справи Оболонським районним судом м. Києва було залишено без змін, а в задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу підсудному на підписку про невиїзд відмовлено.
01 червня 2011 року захисником було заявлено клопотання про звільнення підсудного Зварича І.С. з-під варти та обрання йому запобіжного заходу не пов’язаного з позбавленням волі, в зв’язку з незаконним утриманням під вартою у Київському слідчому ізоляторі, всупереч вимогам ч. 2 ст. 29 Конституції України, статей 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та рішень цього суду в справах «Єлоєв проти України», «Фельдман проти України», «Харченко проти України».
Не спростувавши в своїй ухвалі жодної з наведених в клопотанні підстав звільнення підсудного Зварича І.С. з-під варти, на які послався захисник, та не навівши мотивування того, чому суд не бере до уваги вищезазначені закони, не надавши їм жодної оцінки, суд в черговий раз формально послався на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2009 року щодо необхідності утримування підсудного Зварича І.С. під вартою.
Згідно зі статтею 5 КПК України – ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи станом на 07 грудня 2008 року підсудний Зварич І.С. працював суддею, головою Львівського апеляційного адміністративного суду.
Чинне законодавство з метою забезпечення незалежності і недоторканості суддів передбачає особливий порядок притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Зокрема, відповідно до частини третьої статті 126 Конституції України суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Ця ж вимога була закріплена в частині другій статті 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції Закону України «Про внесення зміни до ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 08 жовтня 1999 року.
Однак, в редакції Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року в ч. 2 ст. 13, яка діяла до внесення у неї змін 08.10.1999 року, було вказано – судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Вони не можуть бути піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без згоди органу, який обрав суддю на посаду.
Законом України 1999 року ці положення було вилучено, що призвело до звуження обсягу недоторканості суддів і зниження рівня гарантій їхньої незалежності.
В зв’язку з цим Конституційний Суд України 01 грудня 2004 року рішенням у справі № 19-рп/2004 за конституційним поданням Верховного Сулу України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої частини 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) вирішив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені.
В рішенні Конституційного Суду України вказано, що системний аналіз ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції від 15.12.1992, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про внесення зміни до ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 08.10.1999, а також ч. 1 і ч. 2 ст. 126 Конституції України свідчить, що в ухваленому Законі 1999 року не дістали відображення положення частин першої, другої статті 126, інші положення Конституції України, а також законів, якими закріплено гарантії незалежності суддів.
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
На думку Конституційного Суду України зниження рівня гарантій незалежності суддів у разі прийняття нових законів чи внесення змін до чинних законів є неприпустимим. Звуження існуючої в Законі України «Про статус суддів» в редакції Закону від 15 грудня 1992 року гарантії притягнення до кримінальної відповідальності судді лише за згодою Верховної Ради України та інших, що були виключені при прийнятті 08 жовтня 1999 року Закону України «Про внесення зміни до ст. 13 Закону України «Про статус суддів», опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист.
Саме тому Конституційний Суд України вказав, що додаткові гарантії незалежності і недоторканості суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами, а тому не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 вказано, що гарантії незалежності і недоторканості суддів як носіїв судової влади та самостійності судів як судових органів визначено Конституцією України та Законом України від 15.12.1999 № 2862-XII «Про статус суддів», зокрема такою гарантією є особливий порядок притягнення судді до відповідальності.
Окрім того, 25 травня 1998 року Пленум Верховного Суду України при розгляді протесту заступника Генерального прокурора України на Постанову Харківського обласного суду у справі за обвинуваченням голови районного суду Р. за ст. 86, ст. 168 ч. 3 та іншими статтями Кримінального кодексу України, якою справу було скеровано на додаткове розслідування, відмовив у задоволенні протесту, так як Верховна Рада України не давала згоди на притягнення судді Р. до кримінальної відповідальності.
Незважаючи на відсутність такої згоди, слідчий Генеральної прокуратури України порушив кримінальну справу відносно судді Р., провів обшуки, виконав інші слідчі дії та притягнув Р. до кримінальної відповідальності.
За таких обставин Верховний Суд України чітко вказав, що недоторканість суддів гарантується не тільки Конституцією України, а й законами України, зокрема додаткові гарантії, не зазначені в Конституції України, передбачені в ст. 13 Закону Ук4раїни «Про статус суддів» від 15.12.1992 і не суперечать п. 1 Розділу XV Основного Закону.
В поданні до Верховної Ради України начальник слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицький В.Г. просив лише дати згоду на затримання та арешт обвинуваченого вже на той час за ст. 368 ч. 3 КК України судді Зварича І.С.
Прохання про дачу згоди Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності судді Зварича І.С. в поданні слідчого ГПУ не було вказане.
Подання слідчого до Верховної Ради України датоване 12 грудня 2008 року.
До того часу, відносно судді Зварича І.С. вже було порушено кримінальну справу, проведено обшуки в службовому та жилому приміщенні судді, пред’явлено обвинувачення судді Зваричу І.С. та обрано запобіжний захід.
18 грудня 2008 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 697-XI, якою дала згоду на затримання та арешт судді Зварича І.С.
Згоди на притягнення до кримінальної відповідальності судді Зварича І.С. Верховна Рада України не давала.
Разом з тим, така згода Верховної Ради України відносно Зварича І.С. була обов’язкова, виходячи з вимог ч. 1 ст. 126 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року, Закону України «Про внесення зміни до ст. 13 Закону України «Про статус суддів», вищенаведеного системного аналізу цих положень рішенням Конституційного Суду України № 19-рп/2004 від 01.12.2004, пленумів Верховного Суду України від 25.05.1998 у справі обвинувачення голови районного суду Р. та від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади».
Порушення порядку притягнення до кримінальної відповідальності судді Зварича І.С. слідчим Генеральної прокуратури України стало в подальшому підставою обрання незаконно обвинуваченому Зваричу І.С. 10.03.2009 Печерським районним судом м. Києва запобіжного заходу – взяття під варту.

Свідки (заявники) вказали, що заяви про передання ними хабарів голові Львівського апеляційного адміністративного суду Зваричу І.С. передавали безпосередньо Жербицькому В.Г. – начальникові відділу ГПУ.
Оскільки на жодній із копій заяв, які містяться в матеріалах кримінальної справи, відсутні відтиски штампів реєстрації їх в Журналі реєстрації обліку та розгляду заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини (передбаченого в органах СБУ) та книзі обліку заяв і повідомлень про злочини (передбаченої в органах прокуратури), захисником шляхом направлення адвокатських запитів до УСБУ у Львівській області, прокуратури Львівської області і до Генеральної прокуратури України, з’ясовувалися питання щодо реєстрації:
- заяви від 15.12.2008 Данилюка Степана Сильвестровича, 1965 р.н., проживаючого за адресою м. Львів, пр-т Чорновола, буд. 45, кв. 8, про давання ним через Багряка А.С. голові Львівського апеляційного адміністративного суду Зваричу І.С. 12 тис. доларів США в якості винагороди за винесене суддею Носом С.П. рішення у справі;
- заяви від 15.12.2008 Багряка Андрія Степановича, 1977 р.н., проживаючого за адресою м. Львів, вул. Дудаєва, буд 16, кв. 5, про давання ним 12 тис. доларів США голові Львівського апеляційного адміністративного суду Зваричу І.С. в якості хабара;
- заяви від 16.12.2008 Мельничук Олени Ярославівни, 1968 р.н., що проживає за адресою м. Львів, вул. П.Панча, буд. 8, кв. 41, про давання нею голові Львівського апеляційного адміністративного суду Зваричу І.С. хабара в розмірі 5 тис. доларів США за сприяння в прийняті рішення в господарській справі на користь сторони, яку представляв адвокат Яцуляк Т.Р.;
- заяви від 16.12.2008 Яцуляка Тараса Росановича, 1974 р.н., що проживає за адресою м. Львів, вул. Котлярська, буд. 2, кв. 8, про давання ним 5 тис. доларів США Мельничук О.Я. для голови Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С.;
- заява від 01.02.2009 Любашевського В’ячеслава Полікарповича, 28.04.1962 р.н., жителя м. Львова, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 7, кв. 84 у зв’язку з подіями, що сталися 03 грудня 2008 року в Львівському апеляційному адміністративному суді;
- заяви 02.02.2009 Турко Галини Олексіївна, 31.01.1948 р.н., що проживала за адресою м. Львів, вул. Наукова, буд. 41, кв.20, про передання нею хабара для голови Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С. в розмірі 15 тис. доларів США;
- заяви від 02.02.2009 Стасюка Ярослава Григоровича, 28.10.1971 р.н., проживаючого за адресою м. Львів, вул. Глухий Кут, буд. 17 а, кв.39, про давання разом з Турко Г.О. Зваричу І.С. коштів в розмірі 15 тис. доларів США;
- заяви від 06.02.2009 Петрова Віктора Володимировича, 14.03.1965 р.н., проживаючого за адресою м. Тернопіль, вул. 15 квітня, буд. 23, кв. 94, про те, що з його ініціативи та ініціативи судді Любашівського В.П. передав для Зварича І.С. 5 тис. доларів США та у зв’язку з цим просив притягнути останнього до кримінальної відповідальності.
Начальник УСБУ у Львівській області повідомив, що заяви від зазначених громадян на адресу УСБУ не надходили, оскільки скеровувалися начальникові відділу ГПУ Жербицькому В.Г.
Начальник Головного управління з розслідування особливо важливих справ ГПУ Курись А. 25.07.11 надав наступну відповідь: «Як слідує із змісту Вашого запиту, з матеріалами даної кримінальної справи, в тому числі наявними у ній заявами ( їх копіями), що стосується пред’явленого вашому підзахисному обвинувачення, Ви ознайомлені, тому володієте відповідною інформацією щодо їх надходження та розгляду. Випадків порушення норм КПК України під час провадження досудового слідства у кримінальній справі № 49-2630 не встановлено.
З цим погодитися не можна.
Порушення кримінально-процесуального законодавства України при прийняті заяв від свідків про давання ними хабарів Зваричу І.С. є і дуже суттєві.
Так, відповідно до чинного законодавства, єа заявами і повідомленнями про злочини приймаються такі рішення:
- про порушення кримінальної справи в порядку, встановленому ст. 98 КПК України;
- про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 99 КПК України) ;
- про передачу повідомлення за належністю (одночасно вживаються всі можливі заходи, щоб запобігти злочинові або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника).
Про прийняте процесуальне рішення особою, що проводила перевірку за заявою чи повідомленням про злочин, письмово повідомляється заявник, якому роз'яснюється його право оскаржити прийняте рішення, а також порядок оскарження.
Статтею 97 КПК У;країни передбачено, що по заяві або повідомленні про злочин слідчий зобов’язаний прийняти рішення не пізніше триденного строку. Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення кримінальної справи, така перевірка здійснюється слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів.
За заявами Стасюка Я.Г., Турко Г.С. від 02.02.2009 та Петрова В.В. від 06.02.2009 слідчим кримінальну справу було порушено 02.04.2009 - через 2 місяця (т. 1 а.с. 145-154).
Встановлено, що свідки Олійник П.М. та Косенко В.О. із заявами про передання ними хабарів Зваричу І.С. в правоохоронні органи взагалі не зверталися. Такі заяви у справі відсутні.
В постанові про порушення кримінальної справи за фактом отримання хабара від Олійника П.М. в розмірі 20 тис. дол. США відносно Зварича І.С. зазначено, що приводом для порушення кримінальної справи є кримінальна справа № 49-2630 і є підстави для порушення кримінальної справи (т. 1 а.с 103-104).
За таких же підстав було порушено і кримінальну справу за фактом отримання хабарів Зваричем І.С. від Косенка В.О., незважаючи на те, що заяви від Косенка В.О. в правоохоронні органи не надходило (т. 1 а.с. 116-121).
З матеріалів кримінальної справи вбачається, що в органи прокуратури України добровільно заяви від свідків Мельничук О., Стасюка Я., Петрова В.В., Даниляка С., Турко Г.О., Багряка А. не надавалися, а заява Залізного І.І., подана ним в УСБУ у Львівській області, є недослідженою на предмет її фальсифікування.
Свідки Турко Г.О., Стасюк Я.Г., Петров В.В., Яцуляк Т., Колодка Л. також підтвердили в судовому засіданні факт свого відвідування Управління Служби безпеки України у Львівській області за ініціативою працівників УСБУ та членів оперативно - слідчої групи Генеральної прокуратури України.
Про це заявила в офіційному коментарі 08 вересня 2010 року засобам масової інформації України речник СБУ Остапенко Марина, заявивши дослівно: «СБУ не відомо випадки, щоб свідки самі по своїй ініціативі приходили в СБУ свідчити у кримінальній справі».
Ці обставини дають підстави стверджувати, що звернення свідків у справі, які оговорили Зварича І.С. в отриманні ним хабарів та у вимаганні таких, були ініційовані службовими особами Управління Служби безпеки України у Львівській області та Генеральної прокуратури України.
Крім того, деякі з цих свідків, перед тим як оговорити Зварича І.С. в приміщенні УСБУ у Львівській області, публічно у ЗМІ України, категорично переконували громадськість України, що ніяких хабарів Зварич І.С. не брав, ніхто Зваричу І.С. хабарів не давав, будь-які розмови про те, що Зварич І.С. брав хабарі є брехнею.
Так, свідок Олійник П.М., перед тим як оговорити Зварича І.С. в приміщенні УСБУ у Львівській області, публічно у ЗМІ України, категорично переконував громадськість України, що ніяких хабарів Зварич І.С. не брав, ніхто Зваричу І.С. хабарів не давав, будь-які розмови про те, що Зварич І.С. брав хабарі в його кабінеті є брехнею.
Про це він стверджував, як постійний представник Президента України у ВР України в грудні 2008 року (Виступи у ЗМІ Олійника П. додано до матеріалів справи).
Зокрема, 19.12.2008 о 14.40 год. в ЛІГА.новини (news.liga.net/ukr) опубліковано статтю «Олійник подав до суду позов про захист честі і гідності» в якій було зазначено:
«Представник Президента у ВР Петро Олійник назвав наклепом інформацію про те, що в його службовому кабінеті (коли він був губернатором Львівської обл.) суддя Львівського апеляційного адмінсуду Ігор Зварич отримав хабар. Свою правоту він буде доводити у суді.
Як повідомили ЛІГАБізнесІнформ у прес-службі Президента, судовий позов з приводу наклепу П. Олійник вже подав»
На запит захисника до Адміністрації Президента України та до керівництва «Ліга Бізнес інформ» щодо надання детальної інформації з цього приводу. І Адміністрація Президента і Ліга Бізнес Інформ ухилилися від надання відповідей. Проте сам факт викладений в засобах масової інформації ними не було спростовано. Таким чином і ці обставини судом не було з’ясовано.
Заяви свідків, які, начебто, передавали хабарі голові Львівського апеляційного адміністративного суду Зваричу І.С., не зареєстровані в органах прокуратури України у 2008, 2009, 2010 роках, тоді як відповідно до п.п. 1.1, 1.5 Інструкції про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах прокуратури України заяв і повідомлень про злочини, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 24 червня 2004 року № 66/13-ок, кожна заява про злочин приймається, їй надається порядковий номер і стисле фіксування (реєстрація), що заносяться в книгу обліку.
В судовому засіданні не представилося можливим дослідити порядок та строки реєстрації заяв свідків, оскільки в матеріалах справи є лише копії таких заяв, на яких відсутня будь-яка реєстрація в органах прокуратури України, або в інших правоохоронних органах.

В матеріалах справи наявні копії процесуальних документів, які належним чином не завірені мають розпливчасті печатки і підписи не відомо яких осіб, на які є посилання як в обвинувальному висновку так і у вироку суду, як на докази вини Зварича І.С. в інкримінованих йому злочинах.
До того ж, у вироку зазначено, що «суд не бере до уваги посилання Зварича І.С. та його захисника на відсутність у справі оригіналів ряду документів та речових доказів. При цьому суд зважає на те, що у квітні 2010 року при наданні обвинуваченому Зваричу І.С. матеріалів кримінальної справи № 49-2630 для ознайомлення виявлено факт викрадення з матеріалів справи окремих аркушів. Крім того, деякі документи були пошкоджені. За фактами знищення, викрадення та пошкодження документів та доказів Генеральною прокуратурою України 30 квітня 2010 року порушено кримінальну справу № 49-2959 відносно Зварича І.С. за ч. 2 ст. 357 КК України» (т. 68 а.с. 224).
З цим погодитися також не можна.
Згідно зі статтею 120 КПК України досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. Цей строк може бути продовжений районним прокурором - до трьох місяців, прокурором області – до шести місяців. Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.
З моменту порушення кримінальної справи відносно Зварича І.С. за ч. 2 ст. 357 КК України на день винесення йому вироку (19.09.2011) у справі № 49-2630 пройшло понад 17 місяців.
Оболонський суд м. Києва не витребував з Генеральної прокуратури України інформації про прийняте рішення у кримінальній справі № 49-2959 станом на вересень 2011 року.
Таким чином, на момент винесення вироку Зваричу І.С. не було з’ясовано чи провадиться досудове слідство у кримінальній справі № 49-2959, якщо так, то коли та ким саме - Генеральним прокурором України чи його заступниками було продовжено строк досудового слідства у ній (до скількох місяців), чи притягувався хтось із осіб у цій справі до кримінальної відповідальності, чи прийнято рішення про закриття кримінальної справи, якщо слідство зупинено, то з яких підстав.
На момент закінчення судового слідства у справі проведеним об’єктивним та усестороннім розслідуванням у кримінальній справі № 49-2959 та вироком суду, який би вступив в законну силу не встановлено та не доведено, які саме оригінали документів, ким, коли, в зв’язку з чим були викрадені, знищенні, пошкодженні.
Ці обставини мають важливе значення у справі, але судом не були з’ясовані, у зв’язку з чим, посилання у вироку лише на факт порушення кримінальної справи відносно Зварича І.С. за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 357 КК України, який, надав право (дозволив) органам досудового слідства долучити до справи копії процесуальних документів та посилатися на них, як на докази, є необґрунтованим та не відповідає чинному законодавству.
Не можна погодитися з висновком суду (т. 68 а.с. 224) про те, що копії процесуальних документів завірені належним чином (т. 48 а.с. 293-314, т. 49, т. 50).
Крім нотаріальних органів, засвідчувати вірність копій документів відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1983 року „Про порядок видачі та засвідчення підприємствами, установами, організаціями копій документів, що стосуються прав громадян", який діє в Україні відповідно до статті 3 Закону України „Про правонаступництво України", як такий, що не суперечить законодавству України, мають право державні та громадські організації, установи, підприємства.
Копії процесуальних документів, на які посилається суд у вироку не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме:
- на них відсутній запис «З оригіналом згідно»;
- відсутнє прізвище посадової особи, яка завірила документ з розшифровкою (ініціали, прізвище);
- відсутня дата засвідчення документу.
Крім того, не підлягають засвідченню копії з документів, які мають невиразний текст, підчистки, приписки та інші незастережені виправлення (т. 50, більшість копій документів мають виправлення).
При посвідченні документа керівником підприємства (установи, організації) слід керуватися вимогами Національного стандарту України "Вимоги до оформлювання документів ” (ДСТУ -4163-2003), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, та завіряти документи із зазначенням назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії з відміткою "Згідно з оригіналом”, засвідченою печаткою. Використання факсимільного підпису при завірянні копій документів не допускається.
Копія документу мала б мати наступні написи: «Копія. З оригіналом згідно. посада, підпис (П.І.Б.), МП (печатка), дата».
Зазначені докази (копії процесуальних документів, після дослідження їх, судом мали б бути визнані як недопустимі.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв’язку з цим у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» роз’яснено, що судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК. Якщо суд встановить, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, то суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувального вироку.

Також, у вироку суд уточнив місце вчинення злочину Зваричем І.С., за епізодами, начебто, отримання хабарів від Олійника П.М., Косенка В.О., Стасюка Я.Г. та Турко Г.О., Петрова В.В., Даниляка С.С., Мельничук О.Я. та Любашевським В.П. за епізодами, начебто, пособництва, в отриманні хабарів від Стасюка Я.Г. та Турко Г.О. та Петрова В.В., вказавши, що події дійсно відбулися в кімнаті відпочинку (підсобному приміщені) службового кабінету голови Львівського адміністративного апеляційного суду, однак не у будинку № 13 по вул. Саксаганського у м. Львові (юридична адреса Львівського апеляційного адміністративного суду, а у сусідньому приміщенні – будинку 13 по вул. Стецька в м. Львові, де фактично знаходився кабінет голови вказаного суду.
У вироку з цього приводу зазначено наступне: «суд враховує, що уточнення обвинувачення в цій частині не обмежує права на захист Зварича І.С., оскільки не змінює суті пред’явленого обвинувачення та стосується лише правильної фактичної, а не юридичної адреси розташування кабінету голови вказаного суду» (т. 68 а.с. 24-225).
З цим погодитися не можна.
Так, відповідно до ст. 132 КПК України у постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: прізвище обвинуваченого, злочин, у вчинені якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» від 26 вересня 2007 р. N 1169 у поданні зазначаються: вид заходу, строки і місце його здійснення (житло чи інше володіння особи, інші приміщення, земельна ділянка, транспортний засіб тощо. В цьому документі посилання на юридичну адресу відсутнє.
Посадові особи Управління Служби безпеки у Львівській області в поданні просили надати дозволу на негласне проникнення та зняття інформації з каналів зв’язку в приміщенні за адресами: вул. м. Львів, вул. Чоловського, 2, каб. № 312, або м. Львів, вул. Стецька, 13, каб. 32.
Апеляційним судом Чернівецької області надавались дозволи на негласне проникнення та зняття інформації з каналів зв’язку в приміщеннях: вул. м. Львів, вул. Чоловського, 2, каб. № 312, або м. Львів, вул. Стецька, 13, каб. 32.
Разом з тим, в постанові про пред’явлення обвинувачення Зваричу І.С. вказано, що він вчиняв злочини за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 13.
Так, 18 грудня 2009 року Зваричу І.С. пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочинів за адресою: м. Львів, вул. Саксаганського, 13.
Прокурори у справі, відповідно до ст. 277 КПК України за час судового слідства, прийшовши до переконання, що пред’явлене Зваричу І.С. обвинувачення потрібно змінити в частині уточнення місця злочину, мали можливість це зробити.
За таких обставин прокурор відповідно до ст. 277 КПК України виносить постанову, в якій формує нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення. Прокурор оголошує постанову і вручає її копії підсудному і його захиснику. Постанова долучається до справи.
Протокол судового засідання свідчить, що суд проводив судове слідство в межах пред’явленого обвинувачення (т.т. 65, 66 ,67).
Прокурори, які підтримували державне обвинувачення, з’ясувавши в судовому процесі ці суттєві розбіжності щодо місця вчинення інкримінованих Зваричу І.С. злочинів не вважали за необхідне змінити обвинувачення.
Уточнюючи місце вчинення злочину, суд перевищив свої повноваження чим обмежив право та законні інтереси підсудного Зварича І.С. на захист.

Відповідно до ст. 255 КПК України після призначення справи до судового розгляду суддя повинен забезпечити підсудному, його захисникові ознайомитися з матеріалами справи.
В судовому процесі підсудний Зварич І.С. заявив, що ще до початку судового слідства він заявляв клопотання про ознайомлення його з матеріалами справи, але суд відмовив йому та наддав можливість ознайомитися з матеріалами під час слухання цієї справи. Оскільки до матеріалів справи були долучені і відеоматеріали, з якими він хотів би ознайомитися, суд відмовив йому, мотивуючи це тим, що вони (відеокасети) опечатані та він зможе з ними ознайомитися після того, як вони будуть переглянуті в судовому засіданні.
Письмове клопотання про надання для ознайомлення відеоматеріалів заявлялося і захисником підсудного Зварича І.С. під час судового слідства, але в його задоволення судом було відмолено
11.08.2011 перед початком перегляду відеозаписів підсудний Зварич І.С. заявив, що він вважає за можливе ознайомитися тільки з початком і закінченням відеозапису та поінформував суд, що пізніше заявить клопотання про надання йому можливості разом із захисником ознайомитися із відеоматеріалами в повному обсязі.
Після перегляду відеокасет, суд в цей же день (11.08.2011) о 16 год. 06 хв. головуючий суддя у справі запропонував підсудному Зваричу І.С. дати показання по суті справи.
Підсудний Зварич І.С. заявив клопотання, підтримане захисником, про надання йому для перегляду відеокасети із відеозаписом, зробленим по місцю його роботи.
Суд, не розглянувши це клопотання, поставив на обговорення питання про оголошення показань підсудного Зварича І.С. у зв’язку з тим, що підсудний відмовився давати показання в судовому засіданні.
В той час, як прокурор вважав за можливе оголосити показання підсудного Зварича І.С., захисник підсудного Зварича І.С. наполягав розглянути заявлене клопотання Зварича І.С. та прийняти по ньому рішення по суті. Судом було вислухано і думку інших учасників процесу: підсудного Любашевського В.П. та його захисника Тетерка І.П., які підтримали клопотання захисника підсудного Зварича І.С.
При цьому, підсудний Зварич І.С вдруге звернувся до суду та пояснив, що він не відмовляється від дачі показань, але клопоче про надання можливості ознайомитися з вищезазначеним відеозаписом.
Суд клопотання підсудного Зварича І.С. не розглянув, та ухвалив: «У зв’язку з тим, що підсудний Зварич І.С. відмовився давати показання в судовому засіданні, оголосити його показання, які він дав під час судового слідства» (т. 67 а.с. 153, 155).
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 263 КПК України підсудний в судовому засіданні має право заявляти клопотання.
Статтею 296 КПК України передбачено, що при заявленні клопотань суд, вислухає думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв’язує ці клопотання.
Обмеживши права підсудного Зварича І.С. на ознайомлення з відеоматеріалами та, не розглянувши належним чином в установленому порядку клопотання підсудного, заявленого в судовому засіданні, суд тим самим порушив процесуальні права підсудного, чим допустив істотне порушення кримінально-процесуального закону.

При перегляді в судовому засіданні відеозаписів було встановлено, що більшість їх є неякісними: недостатня якість зображення, звуку, із записів не зрозуміла суть розмов, речень, слів, уривки фраз та речень не дають можливості зрозуміти про що йде мова між особами, які засняті на відеоплівці.
Про це ще в ході проведення досудового слідства у справі вказував обвинувачений Зварич І.С. при ознайомленні з висновками судових експертиз відеозвукозапису, проведених експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Тимком Є.В. (т. 24, а.с. 59, 135).

Проглянувши відеозаписи 09.08.2011 в судовому засіданні, підсудний Зварич І.С. заявив, що ці записи робилися на монтованих носіях інформації, тобто інформація, яка знімалася в різний час була поміщена на одну касету. Відеокасети, які були проглянуто в судовому засіданні мають тривалість 90 хвилин і на них неможливо записати інформацію, яка записувалася протягом 1, 2, 3 місяців (т. 67 а.с. 151). На відеокасетах, які були проглянути в судовому засіданні були записи за різні дні та місяці, що може свідчити про монтаж цих відеозаписів за різні дні на одну відеокасету та ставить під сумнів висновки експертам КНДІСЕ про те, що відеофонограма представлені на дослідження є оригіналами та монтажу не піддавалися.

Оскільки згідно з висновками криміналістичних експертиз відеозаписи монтажу не піддавалися, а перегляд відеокасет надавав підстави в цьому сумніватися, 17 серпня 2011 року захисником підсудного Зварича І.С. було заявлено клопотання про виклик в судове засідання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Тимка Євгена Валентиновича для допиту в якості свідка з приводу проведених ним експертиз відеозаписів та технічної апаратури (т. 62 а.с.142).
Крім питань щодо проведених ним досліджень, у свідка Тимка Є.В. підлягало з’ясуванню також - чому висновок експерта, складений 28.12.2009 має номер № 1258-1259, а висновок, який складений на день пізніше має менший номер, а саме № 1256-1257 (т. 24 а.с. 109, 131).
В задоволенні клопотання судом безпідставно було відмовлено.

Після проведення оперативно-технічних заходів, органами УСБУ у Львівській області слідчим ГПУ були надані лише вибіркові відеозаписи подій, що відбувалися в кабінеті голови Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С., незважаючи на інформацію УСБУ у Львівській області, про те, що «аналоговий сигнал з усіх точок контролю (трьох) записувався в аналоговому вигляді в режимі реального часу на відеокасети формату VHS, нештатних ситуацій під час проведення ОТЗ не виникало» (т. 3 а.с. 159). Саме ці відеозаписи і досліджувалися судом, незважаючи на клопотання підсудного Зварича І.С. витребувати в УСБУ всі відеозаписи, які проводилися декілька місяців в його службовому кабінеті. В задоволені цих клопотань судом безпідставно було відмовлено.

Згідно з частиною 3 статті 257 КПК України судове засідання по кожній справі відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку.
Судом порушено вказану норму закону.
Як вбачається з протоколу судового засідання, підписаним головуючим суддею у справі та секретарем - судом 15.07.2011; 19.07.2011; 20.07.2011; 28.07.2011; 29.07.2011; 03.08.2011 та 11.08.2011 оголошувалися перерви у справі: «у зв’язку з розглядом (слуханням) інших справ» (т. 67 а.с. 37, 47, 69, 89, 103, 149, 159).
Оголошуючи перерви у кримінальній справі в зв’язку з розглядом інших справ, суд порушив принцип безперервності судового процесу, тобто кримінально-процесуального закону.
Згідно з вимогами ст.ст. 257 ч. 1, 303 КПК України суд першої інстанції повинен безпосередньо дослідити докази по справі, допитавши свідків, експертів чи оголосивши їх покази, що дані під час досудового слідства або на суді.
При розгляді даної кримінальної справи судом допущені істотні порушення вимог кримінально - процесуального законодавства, щодо безпосередності та безперервності розгляду справи. Вказані порушення вимог кримінально процесуального законодавства перешкодили суду повно і всебічно розглянути справу, постановити законний і обґрунтований вирок.

Було також порушено право на захист обвинуваченого Зварича І.С., який винним себе не визнавав.
Так, 30.06.2010 сином обвинуваченого Зварича І.С. – Зваричем В.І. з адвокатом Цвєтінським С.А. було укладено угоду про надання правової допомоги відповідно до якої адвокат прийняв на себе зобов’язання про захист прав та законних інтересів Зварича І.С. Разом з тим, протягом трьох місяців у період з 30.06.2010 по 30.09.2010 обвинувачений Зварич І.С. був позбавлений можливості спілкуватися (отримувати правову допомогу) із захисником (т.56, а.с. 48).