Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Апеляція. Частина 4.

Ці обставини підтвердили допитані в  суді свідки: Кушнерик М.П., Улицький В.З., Довгополов О.М., Богаченко С.І., Попко С.Я., Гультяєв Є., Литвин В., Давид О. та інші.

Згідно досліджених в судовому засіданні письмових доказів, суддя Зварич І.С. з червня 2008 року займав службові приміщення каб.№12 та каб.№13 по вул. Стецька,13 у м. Львові.

Приймальня голови суду, судді І.Зварича була в каб.№11 по вул. Стецька,13 у м. Львові.

Голова суду, суддя І.Зварич, ніколи не займав службового приміщення по вул. Стецька, 13 - каб.№32.

Також, голова суду, суддя І.Зварич, ніколи не займав службового приміщення по вул. Чоловського, 2 - каб.№312.

Згідно досліджених в судовому засіданні письмових доказів - за розпорядженням голови ЛАА Суду у 2008 році Зварича І.С. після переїзду у травні 2008 р. підрозділів ЛАА Суду в будівлю на вул. Саксаганського, 13 і в червні на вул. Стецька, 13 - службовим приміщенням суду, кабінетам, була надана нумерація, інформація про що була розміщена на інформаційній дошці в холі суду на І-му поверсі.

Згідно досліджених в судовому засіданні доказів письмового характеру з липня 2008 р. на вул. Чоловського, 2 у м. Львові жодного підрозділу Львівського апеляційного адміністративного суду не було, а тому у вересні 2008 р. ЛАА Суд не знаходився на вул.Чоловського,2 у м.Львові.

Голова суду, суддя Зварич І.С. каб.312 по вул.Чоловського,2 у м.Львові - не займав у 2007-2008р., в тому числі у вересні 2008 р.

Наведеними, дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджується той факт, що в березні 2008 р. голова Львівського апеляційного адміністративного суду Зварич І.С. не займав службових приміщень:

каб.№32 по вул. Стецька, 13 та

каб.№312 по вул. Чоловського, 2 у м. Львові.

Громадянин Зварич Ігор Степанович до червня 2008 р. об'єктивно та реально не міг займати каб.32 по вул. Стецька, 13 у м. Львові, чи будь-який інший кабінет у буд. 13 по вул. Стецька у м. Львові, так як до червня 2008 р. Львівський апеляційний адмінсуд розміщувався на вул. Чоловського, 2 у м. Львові.

Про це було відомо оперативним працівникам та керівництву УСБУ у Львівській області, які брали участь у справах по вул. Чоловського, 2, були в службовому кабінеті голови ЛАА Суду, судді Зварича І.С., в цьому приміщенні, - до червня 2008 р.

Голові Апеляційного суду Чернівецької області Черновському О.К. у березні 2008 р. також було відомо, що Львівський апеляційний адміністративний суд розміщений у м. Львові по вул. Чоловського, 2 і те, що кабінет голови Львівського АА Суду, судді Зварича І.С. знаходиться в приміщенні по вул. Чоловського, 2 у м. Львові, так як така інформація була надіслана Апеляційному суду Чернівецької області офіційно, як і іншим апеляційним судам.

Крім цього, в лютому 2008 р. Львівським апеляційним адміністративним судом проводилась підсумкова нарада з участю голови ВАС України Пасенюка О.М., голів апеляційних судів Західного регіону та їх представників.

Нарада проходила по вул. Чоловського, 2, де розміщувався ЛАА Суд і кабінет голови суду, судді Зварича І.С. (т.30 а.с.105).

Таким чином, досліджені в судовому засіданні докази (письмові, покази свідків) об'єктивно та реально спростовують наведену в довідці за №05-2225/2011 від 05.03.11 р. апеляційного суду Чернівецької області інформацію про те, що 27.03.2008 р. Апеляційним судом Чернівецької області було надано дозвіл на негласне проникнення в каб.32 (3 поверх) вул. Стецька, 13 у м. Львові, який нібито був в той час службовим приміщенням громадянина Зварича Ігоря Степановича та проведення в цьому кабінеті кіно-, фото-, відео-зйомки.

Такого службового приміщення в березні 2008 р. не було об’єктивно.

Саме тому висновки Оболонського районного суду м. Києва, наведені у вироці, про законність проникнення у службові приміщення каб.№12 та каб.№13 по вул. Стецька,13 у м.Львові та проведення в цих службових приміщеннях відеознімання - не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Суд жодним чином не зазначив, чому він взяв до уваги інформацію, зазначену у довідці про наявність 27.03.2008 р. службового кабінету №32 по вул. Стецька, 13 у м.Львові і вважав її правдивою, та чому не повірив вищенаведеним мною об'єктивним, дослідженим в суді доказам.

Крім цього, упереджений у своїх діях та немотивованих висновках Оболонський районний суд м. Києва, усвідомлюючи незаконний характер проведених оперативними працівниками УСБУ у Львівській області негласного проникнення 03 серпня 2008 р. в службові каб.№12 та №13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові, які з червня 2008 р. займав голова ЛАА Суду, суддя Зварич І.С., встановлення у цих кабінетах технічної апаратури, проведення у цих кабінетах з 09.08.2008 р. відеознімання (т.3 а.с.158), умисно сфальсифікував зміст довідки №05-2225/2011 від 05.03.2011 р., підписаної головою Апеляційного суду Чернівецької області, з метою приховати конкретні дані, які підкреслюють незаконність негласного проникнення, встановлення апаратури, проведення відеознімання у вищевказаних кабінетах судді Зварича І.С. (т.60, а.с.115-116).

Так, у наданій мені, завіреній копії вироку на арк. 222 вказано, що судом встановлено - Апеляційним судом Чернівецької області за поданням УСБУ у Львівській області, щодо дачі дозволу на здійснення ОТЗ, пов'язаних з тимчасовим обмеженням прав людини в рамках СОР №1282 відносно Зварича Ігоря Степановича, надано наступні дозволи:

1) Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 27.03.08 р. №45 ЦТ надано дозвіл на негласне проникнення до службового приміщення за місцем роботи, як по вул.Чоловського,2, так і по вул.Стецька,13, здійснення візуального спостереження (службовому приміщенні) із застосуванням фото-, кіно-, відеозйомки, далі по тексту довідки.

2) Постановою апеляційного суду Чернівецької області від 16 вересня 2008р. №229 ЦТ надано дозвіл на негласне проникнення до службового приміщення за місцем роботи, як по вул.Чоловського,2, так і по вул.Стецька,13 у м.Львові, здійснення візуального спостереження (службовому приміщенні) із застосуванням фото-, кіно-, відеозйомки, далі по тексту довідки.

Вказуючи такі недостовірні факти, що суперечать оригіналу описаної довідки, суд умисно не вказав, що у довідці було зазначено: «проведення оперативно-технічних заходів відносно громадянина Зварича Ігоря Степановича».

Відносно судді Зварича І.С., яким я був у 2008р., дозволу на проведення ОТЗ суд не надавав.

Наступне: у довідці суду було конкретно вказано, в який саме службовий кабінет на вул.Стецька,13 та вул.Чоловського,2 надавався дозвіл на негласне проникнення, встановлення апаратури, проведення відеознімання, 27 березня 2008р. - це:

- в каб.32 (третій поверх) по вул.Стецька,13, та

- в каб.312 по вул.Чоловського,2 у м.Львові.

В таких службових приміщеннях я, як суддя Львівського апеляційного адміністративного суду, не працював.

Також у довідці вказувалось, що 16 вересня 2008р. суд надав дозвіл на негласне проникнення, встановлення апаратури, проведення відеознімання в каб. 32 (третій поверх) по вул.Стецька,13 та в каб.312 по вул.Чоловського,2 у м.Львові.

В таких службових приміщеннях я, як суддя Львівського апеляційного адміністративного суду, не працював.

Саме тому Оболонський районний суд м.Києва у вироку приховав ці дані, як і не дав належної оцінки тому очевидному факту, що 27 березня 2008р. у Постанові апеляційного суду Чернівецької області об’єктивно не могло бути покликання про службові приміщення Львівського апеляційного адміністративного суду в будинку по вул.Стецька,13 з причин, мною попередньо вказаних.

Так як оперативні працівники УСБУ у Львівській області не мали дозволу суду на негласне проникнення в службові приміщення, які займав у Львівському апеляційному адміністративному суді суддя Зварич І.С. у 2008р., в каб.12 та каб.13 по вул. Стецька,13 у м.Львові, не мали права встановлювати у цих кабінетах спеціальні технічні засоби, проводити в цих приміщеннях відеознімання, то здобуті внаслідок цих незаконних дій матеріали неправомірно вказані у вироку Оболонським районним судом м.Києва, як докази моєї вини.

Докази, здобуті з порушенням процесуального порядку їх збирання - є недопустимими доказами.

2) Аналіз незаконного обгрунтування вироку недопустимими доказами по епізодах:

а) І. Залізного за ст. 368 ч. 3 КК України.

Такими недопустимими доказами, якими Оболонський районний суд м.Києва незаконно мотивував мою вину у вироку є, зокрема, покликання суду на заяву  Залізного І.І. до УСБУ Львівської області нібито від 28.11.2008р.

Дана заява (оригінал заяви) не був предметом дослідження Оболонського районного суду м.Києва, вона вилучена з матеріалів даної кримінальної справи.

На мої неодноразові вимоги витребувати її з Генеральної прокуратури України та дослідити в судовому засіданні безпосередньо суд без жодного мотивування відмовив мені, та одночасно не дослідив оригінал заяви Залізного І.І.

Суд не вказав у вироку, що оглядав копію заяви І.Залізного, зроблену з копії цієї заяви.

Копія заяви Залізного І., відзнята з іншої копії, не може бути належним та допустимим доказом моєї вини.

Суд безпідставно вказав у вироку (арк.49 наданої мені копії вироку), що моя вина доводиться заявою І.Залізного, а не копією заяви, зробленою з іншої копії, яка є неналежно завіреною, на ній немає покликання, що вона відповідає оригіналу заяви. До того ж ця копія з копії не відповідає оригіналу заяви І.Залізного.

Суд незаконно послався на недосліджене в судовому засіданні пояснення І.Залізного від 28.11.08р. Трепаку В.І., яке ніде не зареєстроване, невідомо, чи надавалося в передбаченому законом порядку.

До того ж, суд безпідставно вказав на (а.с.89-90, т.1), на яких розміщено копію постанови слідчого Личика С.Я. від 29.11.2009р.

Суд не дослідив оригіналу цієї копії, зробленої з іншої копії, неналежно завіреної.

Ця копія є недопустимим доказом у справі.

З метою належного дослідження цих копій захисник і я звертались до суду з клопотанням допитати в якості свідків працівника СБУ Трепака В.І., слідчого Личика .Я., прокурора Зінченка Є.П., однак без жодного мотивування суд відхилив заявлене клопотання.

Суд навів у вироку покази свідка Олійника П.М. (арк.50 копії вироку), який не допитувався в судовому засіданні безпосередньо, не вказавши у вироку, де ці покази відображені в томах справи, та коли ці покази давались на досудовому слідстві П.Олійником, оскільки П.Олійник давав на досудовому слідстві суперечливі, взаємовиключні покази.

У своїх показах на досудовому слідстві П.Олійник, зокрема вказував, що  в жовтні та листопаді 2007р. об’єктивно не могло бути зустрічі між І.Залізним та І.Зваричем в його службовому кабінеті голови ЛОДА, та дає чіткі, детальні пояснення по кожному дню жовтня-листопада 2007 року, аргументуючи, чому саме не могло бути зустрічі між І.Зваричем та І.Залізним у вказаний період (т.7, а.с.166).

В судовому засіданні ці покази П.Олійника повністю підтвердились дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами (табелями виходу на роботу П.Олійника у жовтні-листопаді 2007р., відмітками виїзду П.Олійника на медичне обстеження в Австрію, проведення операцій П.Олійнику у м.Відні, письмовими доказами смерті батька П.Олійника і похорон; перебування у лікарні м.Червонограда в жовтні 2007р. та відвідування його П.Олійником, іншими долученими до матеріалів справи письмовими доказами).

В матеріалах справи наявні публічні виступи П.Олійника у ЗМІ, зокрема від 19.12.2008р., в яких він категорично вказував про те, що в його кабінеті не було зустрічей між І.Залізним та І.Зваричем, та не було передачі жодних хабарів. Ці матеріали досліджувались судом в засіданні.

Суд у вироку не дав оцінки цим показам П.Олійника, які об’єктивно підтверджені письмовими доказами.

Суд не дав оцінки дослідженим письмовим доказам про відсутність П.Олійника в жовтні 2007 р. на роботі.

З приводу таких взаємовиключних показів П.Олійника досудове слідство не провело очних ставок зі мною і ним, а суд безпосередньо не допитав П.Олійника в суді, покликаючись на ст.306 КПК України.

Суд у вироку не вказав, чому він вважає правдивими і бере до уваги ті покази Олійника П.М., які явно і об’єктивно суперечать письмовим доказам, та чому не враховує наведених мною показів та доказів у справі.

В цьому полягає невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Суд без жодних мотивувань відмовив мені та захиснику у допиті в якості свідків заступників голови ЛОДА П.Олійника у 2007-2008 рр. Котика З.Д., Ганущина О.О., які дали б суду покази щодо знаходження П.Олійника у жовтні 2007 р. на роботі, можливості зустрічей зі мною у нього в кабінеті, фінансування ремонтних робіт у ЛАА Суді та з інших питань по справі.

Суд не допитав безпосередньо в судовому засіданні свідків: працівників ЛОДА - Панкевича Р.Є., Гуркіну О.Ю., Качмар Ж.Є., Волощук Я.М., у яких не вияснювали на досудовому слідстві режим роботи П.Олійника, його присутність на робочому місці в жовтні 2007 р., незаконно пославшись на ст. 306 КПК України, їхню неможливість приїзду у м. Київ через відсутність коштів.

Суд незаконно у вироку послався на покази свідка П.Олійника, які той давав на досудовому слідстві на основі демонстрування йому відеозаписів, що були незаконно відзняті СБУ 03.11.2008 р. в каб.№13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові на відеокасету VHS №131 (посилання на арк. 54 копії наданого вироку), не вказуючи, де такі пояснення є в томах справи.

Відзнята відеокасета та розміщений на цій відеокасеті відеозапис є недопустимим доказом у справі, оскільки в судовому засіданні письмовими довідками чітко встановлено, що оперативні працівники УСБУ у Львівській області не вправі були негласно проникати в каб.№13 по вул.Стецька, 13 у м. Львові, не вправі були встановлювати у цьому кабінеті 03 серпня 2008 р. спецапаратуру та проводити в цьому кабінеті, який був службовим приміщенням судді І.Зварича, відеознімання.

Покликаючись у вироку на аудіозапис, наявний на аудіокасеті "ТДК" 90 №3183 від 04.11.2008 р., суд умисно не вказав інформацію, повідомлену під час цієї розмови мені П.Олійником, а саме про те, що П.Олійник просив мене прийняти його знайомого І.Залізного, з яким ми зустрічались в церкві, коли він був головою ЛОДА (арк. 54 копії вироку).

Суд умисно упустив у вироку ту важливу обставину, де саме відбувалась зустріч П.Олійника зі мною, і де був І.Залізний, а саме в церкві.

В судовому засіданні знайшла підтвердження ця обставина, що саме на похоронах батька П.Олійника у смт. Соснівка 24.10.2007 року у церкві під час богослужіння я зустрічався з П.Олійником, де і був присутній І.Залізний, про що П.Олійник говорив в телефонній розмові зі мною.

Суд не дав оцінки цим об'єктивним доказам, без жодного мотивування не взяв їх до уваги і лише вирвав із загального контексту розмови факт зустрічі.

Цими діями суду підтверджується невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Покликаючись у вироку на очну ставку між П.Олійником та І.Залізним, суд умисно не вказав, що вони разом стверджували, що зустрічі у жовтні 2007 р. у кабінеті П.Олійника не могло бути в зв'язку з життєвими обставинами у П.Олійника, та прийшли до висновку, що зустріч була у листопаді 2007 року.

В судовому засіданні суд досліджував письмові докази у справі, які чітко спростовують ці покликання свідків.

Зокрема, П.Олійник жодного дня не був на роботі в листопаді 2007 року. Суд не дав оцінки цим суттєвим суперечностям, не спростував їх, не змотивув, на підставі чого він прийшов до висновку, що І.Зварич та І.Залізний зустрічались в жовтні 2007 р. в кабінеті голови ЛОДА П.Олійника.

Суд не допитав в судовому засіданні більшість свідків, вказаних в додатку до обвинувального висновку по епізоду оговору мене І.Залізним, безпідставно покликаючись на ст. 306 КПК України, вказуючи, як мотив, відсутність у них коштів на доїзд у м. Київ або зайнятість на роботі.

Це грубо суперечить вимогам КПК України.

Суд не допитав 108 (сто вісім) свідків із 125 вказаних в обвинувальному висновку (додатку до нього).

Суд, покликаючись на покази 8 (восьми) із 125 свідків, допитаних в судовому засіданні, не вказав цих показів по суті, а лише те, що говорили вони на досудовому слідстві.

Суд не вказав, що жоден із свідків не знав ні про який хабар І.Залізного, і дізнались про це із повідомлень ЗМІ, а також про те, що ніхто з них не продавав та не передавав отриману землю І.Залізному.

Суд не мотивував у вироку, чому він не взяв до уваги покази цих свідків у судовому засіданні, не дав їм оцінки.

Судом не було надано оцінки свідка Олійника П.М. на досудовому слідстві про те, що вся інформація, яку він говорив І.Залізному по слуханню справи 125 позивачів в ЛАА Суді було з його сторони грою, бо в діях І.Залізного він бачив риси неадекватності (т.7 а.с. 181-185).

Суд незаконно у вироку послався на відеозапис, розміщений на відеокасеті №110 VHS події від 11 листопада 2008 р., записаної в каб.№12 по вул. Стецька, 13 у м. Львові, що був службовим кабінетом судді Зварича І.С.

Одночасно, є незаконним і посилання у вироку на висновок експертизи №3943 від 28.12.09 р., предметом якої була наведена відеокасета та фонограма.

Незаконним є і покликання суду на протокол, складений працівником СБУ Федоровичем В.М. по наслідках ОТЗ відносно Зварича І.С., в якому відображено факт зустрічі І.Зварича та І.Залізного 11.11.08 р. в каб.12 по вул. Стецька, 13 у м. Львові.

Незаконними ці посилання суду на вказані докази є тому, що вони здобуті з порушенням кримінально-процесуального законодавства, а тому є недопустимими доказами.

Суд не вправі був мотивувати цими доказами, так як працівники СБУ не мали дозволу суду негласно проникати 03 серпня 2008 року в каб.№12 по вул. Стецька, 13 у м. Львові, який був службовим приміщенням Зварича І.С. у 2008 році, вони не мали дозволу суду на проведення відеознімань в каб.№12 по вул. Стецька, 13 у м. Львові.

Саме тому протокол працівника СБУ Федоровича В.М., відеокасета 110, відеозапис на цій відеокасеті, додаток до протоколу та зроблена експертиза цієї відеокасети є недопустимими доказами.

До того ж, Оболонський районний суд м. Києва будучи упередженим в оцінці доказів, враховуючи у вироку недопустимі докази і тут вдався до дрібного шахрайства, умисно приховавши, що І.Залізний 11.11.2008 р. в розмові зі мною переконував мене, що до мене претензій у нього немає, а є претензії до суду та П.Олійника, якому він дав гроші і він йде до нього з'ясовувати стосунки (т.3 а.с.153).

Суд умисно приховав ці обставини, оскільки вони суперечили його висновкам.

Судом умисно спотворено суть розмови між мною та П.Олійником, записаної на аудіокасеті ТДК 90 №3199 11 листопада 2008 р., та цей спотворений зміст закладено в обвинувальний висновок (арк.69 копії вироку).

Зокрема, суд вказує, що в цій розмові П.Олійник веде мову відносно скасування постанови Пустомитівського райсуду Львівської області ЛАА Судом та чітко повідомляє Зваричу І.С., що даною справою цікавиться І.Залізний. Однак, в матеріалах справи є роздруківка цієї розмови. Суд прослуховував розмову в засіданні (т.3 а.с. 131).

Встановлено, що таких слів у цій розмові немає.

Тобто, суд послався на докази, яких немає у справі, що є неприпустимим.

Суд незаконно та безпідставно у вироку послався на роздруківки телефонних розмов між І.Залізним та П.Олійником, які нібито відбулись 18.11.2008 р. (арк. 69 копії вироку), 17 листопада 2008 р., 27 листопада 2008 р. (арк. 70 копії вироку).

Ці роздруківки є недопустимим доказом у справі, так як здобуті всупереч вимог кримінально-процесуального законодавства.

В матеріалах справи відсутні докази того, що судом надавались дозволи на прослуховування телефонних розмов П.Олійника, чи І.Залізного у 2008 р.

З приводу цих розмов свідок І.Залізний не давав жодних показів у судовому засіданні.

Суд не допитував свідка П.Олійника безпосередньо у судовому засіданні, відмовивши мені і захиснику в такому допиті з порушенням вимог, зазначених у ст. 306 КПК України.

Не допитавши свідка П.Олійника безпосередньо в суді, суд, в підсумку покликаючись на його покази на досудовому слідстві, вказав, що той помер.

Однак, в судовому засіданні суд не досліджував жодних письмових доказів про смерть П.Олійника, що є безспірним свідченням того, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в суді.

б) по епізоду П. Олійника за ст. 368 ч. 3 КК України.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи по епізоду оговору мене свідком П.Олійником за ст. 368 ч.3 КК України доводиться наступним.

У вироку суд послався на покази П.Олійника, дані ним на досудовому слідстві згідно ст.306 КПК України.

Суд безпідставно не задоволив клопотання мого захисника та моє про безпосередній допит даного свідка в судовому засіданні.

Внаслідок цього судом не усунуто в судовому засіданні і не мотивовано у вироку суперечність в показах П.Олійника про те, що 02 грудня 2008 р. він поставив на кухонний стіл в кімнаті відпочинку голови ЛАА Суду І.Зварича 20 тис. дол. США, як хабар у справі його друзів, які особисто перед тим перерахував, та вилученими по місцю мого проживання 20100 дол. США, які були приготовані мною для повернення боргу моєму другові О.Павленку.

Жодного разу на досудовому слідстві П.Олійник не пояснював, що він нібито дав мені 20100 дол. США, що він помилився в підрахунку, що він вважав, що дає 20 тис. дол. США, а помилково дав 20100 дол. США.

Ні досудове слідство з грудня 2008 р. по червень 2010 р. не з'ясовувало у П.Олійника цих обставин, і суд також не з'ясував цих обставин.

Я категорично стверджував в суді, що вилучені у мене по місцю мого проживання 20100 дол. США - це мої особисті гроші, які я завернув в газету "Комсомольская правда" для передачі та повернення боргу другові О.Павленку.

У вироку суд жодним чином не мотивував, чому він вирішив, що П.Олійник нібито дав мені хабар 20100 дол. США, на підставі чого він (суд) повірив показам П.Олійника та не повірив моїм показам.

Тим самим суд допустив припущення, які є недопустимі при винесенні вироку.

Оболонським райсудом м.Києва незаконно зроблено посилання у вироку на: відеокасети №121 VHS, де записано подію нібито від 02.12.2008 р., відеокасету №122 VHS, де також нібито записано подію від 02.12.2008 р. у каб.№12 та каб.№13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові; покази свідка П.Олійника, які він дав на досудовому слідстві на підставі перегляду цих відеокасет (арк. 73, 74, 75 -77 копії наданого мені вироку); відеокасету №130 VHS про події 24.11.2008 р., відзняту СБУ у каб.№12 по вул. Стецька, 13 у м. Львові; фототаблиці №2 та №3, зроблені з відеокасет №121 та №122; протоколи за результатами здійснення ОТЗ відносно Зварича І.С. та додатка до них (арк. 85-86 копії наданого вироку); висновки експертів №3944 від 28.12.2009 р., №551-552 від 30.09.2009 р. та додатки до них (арк. 86-87 копії наданого вироку).

Ці докази є недопустимими доказами, оскільки здобуті з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, вимог Конституції України, Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", Постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2007 р. №1169.

Ці докази є недопустимими тому, що оперативні працівники УСБУ у Львівській області не мали законних підстав (відсутнє судове рішення) на негласне проникнення каб.№12 та каб.№13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові, які були службовими приміщеннями судді І.Зварича, не було судового дозволу на встановлення у цих кабінетах спецапаратури та проведення в цих кабінетах відеознімання.

Це чітко встановлено в судовому засіданні дослідженими судом письмовими доказами, поданими суду Апеляційним судом Чернівецької області, моїм захисником, адвокатом Цвєтінським С.А.

До того ж, дослідженими в суді доказами, належними та допустимими, встановлено, що 27 березня 2008 року Львівський апеляційний адміністративний суд не володів приміщенням по вул. Стецька, 13 у м. Львові, а був розміщений по вул. Чоловського, 2 у м. Львові.

Ніхто з працівників ЛАА Суду, суддів, працівників Львівської міської ради, посадових осіб УСБУ у Львівській області, працівників ТУ ДСА України у Львівській області, інших громадян України та посадових осіб в Україні 27 березня 2008 року не знав і об'єктивно не міг знати, що буд. 13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові в червні 2008 року буде надано для розміщення в ньому деяких підрозділів Львівського апеляційного адміністративного суду.

І, тим більше, 27 березня 2008 року оперативні працівники УСБУ у Львівській області, його посадові особи та невідомий, невстановлений суддя Апеляційного суду Чернівецької області, який виносив 27.03.08 р. Постанову, як вказано у довідках цього суду, не знали і не могли знати, в яких кабінетах, під яким номером, на яких поверхах будуть розміщені структурні підрозділи суду та яка нумерація буде надана головою ЛАА Суду кабінетам, де будуть працювати судді, відділи і він сам, як голова суду.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи вбачається і з того, що Оболонський райсуд м. Києва послався в обгрунтуванні мого обвинувачення на протоколи обшуку від 03-04.12.2008 р. по місцю мого проживання у м. Львові по вул. Тарнавського, 74а/12а (арк.88-89 наданої мені копії вироку).

Однак, в матеріалах справи на вказаних аркушах судом в т.6,т.11 розміщені ксерокопії вказаних документів, які зроблені з інших копій, які не є належно завіреними, на яких немає вказівки, що вони відповідають оригіналам, які вилучені з даної справи та знаходяться в іншій справі, що розслідується ГПУ.

Неналежно завірена копія протоколу обшуку по місцю мого проживання, при наявності оригіналу протоколу, який є в іншій справі, що розслідується ГПУ, - є недопустимим доказом у справі, на підставі якого суд не вправі був обгрунтовувати моє обвинувачення.

Таким же чином, суд незаконно послався у вироку на протокол пред'явлення для впізнання від 24.12.08 р. зі свідком П.Олійником газети "Комсомольська правда", оскільки такий відсутній у справі і не був предметом дослідження суду, як і газета "Комсомольська правда", яка також відсутня в матеріалах справи.

Є лише їх копії, зроблені з інших, неналежно завірених копій.