Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Апеляція. Частина 7.

ж) по епізоду засудження за ст. 383 ч. 2 КК України.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, які встановлені в судовому засіданні і стосуються засудження мене за ст.383 ч.2 КК України полягає в наступному.

В судовому засіданні встановлено, що в матеріалах справи є копія заяви, зроблена з іншої копії, яку я нібито 11.03.09р. подав в Генеральну прокуратуру України і в якій я нібито попереджався про кримінальну відповідальність.

В судовому засіданні встановлено, що заяви від 11.03.09р., де я нібито попереджався про кримінальну відповідальність за ст.383 ч.2 КК України в матеріалах даної кримінальної справи - відсутня.

В судовому засіданні я чітко пояснив суду, що 11.03.09р. я не подавав заяви, вторинна копія якої є в матеріалах справи, і жодного відношення до неї не маю. Ця копія є зміненою, підробленою по формі, моєю заявою, поданою 14 березня 2009 року.

11.03.2009 року я подав заяви заступнику Генерального прокурора України Кузьміну Р.Р. на ім'я Генерального прокурора Медведька О.І. по їх проханню, в присутності помічника Кузьміна Р.Р.

В Генеральній прокуратурі України заяви від мого імені в ГПУ не зареєстровано, що було встановлено в судовому засіданні.

Саме тому, Оболонський районний суд м.Києва незаконно у вироку, як на доказ моєї вини, послався на заяву Зварича І.С. від 11.03.09р.

Такої заяви в природі не існувало. Така заява не досліджувалась в судовому засіданні. Суд незаконно послався на доказ, який не досліджувався в судовому засіданні.

І навпаки, суд безпідставно відмовив мені у задоволенні клопотання про витребування з ГПУ моїх заяв від 11.03.09р., поданих мною Кузьміну Р.Р. на ім'я Медведька О.І., та в допиті цих осіб у судовому засіданні в якості свідків з метою з'ясування подачі мною їм 11.03.09р. заяв, місце знаходження цих заяв, прийняття рішень по цих заявах.

Такими незаконними діями суд проявив, як однобічність та неповноту судового слідства, так одночасно його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки суд послався на докази, які відсутні в матеріалі справи, а тому не досліджувались судом (арк.193 копії наданого мені вироку).

Суд безпідставно у вироку зробив висновок, що я офіційно повідомив слідчому про скоєння відносно мене тяжких і особливо тяжких злочинів (арк.94 копії вироку).

Жодної офіційної заяви слідчому я не робив, такої заяви, на яку покликається суд, в матеріалах справи немає.

В судовому засіданні я і захисник заявляли клопотання про допит в якості свідків слідчих ГПУ Жербицького В.Т., Личика С.Я., Пасульки М.В. з метою встановлення, кому з них і коли я подавав заяви, чи подавав заяви про скоєння злочину, чи реєструвались ці заяви в ГПУ у передбаченому порядку.

В матеріалах справи відсутні об'єктивні дані, письмові докази про реєстрацію моєї заяви на ім'я слідчого.

Отже, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім цього, єдиною підставою для порушення кримінальної справи відносно мене  була саме заява, якої я не подавав слідчому, яка відсутня в матеріалах справи.

Суд не проаналізував ці об'єктивні докази, реальну та очевидну в матеріалах справи заяву, як єдиного приводу (ст.94 КПК України) для порушення кримінальної справи відносно мене.

Суд не дав оцінки моїм поясненням, не вказав та не мотивував у вироку, чому він не взяв до уваги моїх показів, а також не вказав про відсутність заяви, на яку покликався.

Крім цього, засуджуючи мене за ст.383 ч.2 КК України, суд незаконно послався на покази свідків Мазур Н.А., Торішньої Г.М., Вільчинської Г.Б., Шевчишин М.П., Леона О.І., покликаючись на ст. 306 КПК України, та мотивуючи свої дії тим, що ці свідки працюють, а тому не можуть бути допитані в судовому засіданні (арк.195,202-210).

З цих же причин судом були відхилені мої та захисника клопотання про безпосередній допит в суді свідка Леона О.І. та інших.

Такі дії суду є явно незаконні.

У вироку суд послався на нібито мої телефонні розмови із свідком Харечком Б.В., Косенком В.О. 12.12.08р. мобіл.телеф. за №0930587996 (арк.214 копії вироку).

Однак, таким номером моб.телеф. я ніколи не користувався, і таких даних в матеріалах справи немає.

Суд безпідставно, без проведення додаткової судово-медичної експертизи, без допиту в судовому засіданні судово-медичного експерта, не спростувавши у вироку мої пояснення суду, взявши до уваги неправдиві, дані на досудовому слідстві, покази свідка Леона О.І., який не був допитаний в суді з причин зайнятості на роботі, тобто з порушенням вимог п.2 ч.1 ст.306 КПК України - вказав у вироку, що це я сам наносив собі тілесні пошкодження.

Такі висновки суду є надуманими, брехливими. Це безпідставне припущення упередженого, бездумного суду.

Наведені вище обставини доводять невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

з) Невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи щодо засудження мене за ст. 376 ч.2 КК України полягає в наступному.

В судовому засіданні встановлено, що я, як голова суду, жодним чином не втручався в діяльність суддів Львівського апеляційного адмінсуду з метою перешкодити виконання ними службових обов'язків аби добитись винесення ними неправосудних рішень.

Це об'єктивно підтверджено дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, показами підсудного Любашевського В.П., свідків Улицького В.З., Довгополова О.М., Кушнерика М.П., Богаченка С.І., Полка Я.С.

Як не дивно, але й Оболонський районний суд м.Києва частково прозрів і вказав у вироку, що я не втручався в діяльність суддів, окрім судді Любашевського В.П.

В судовому засіданні підсудний Любашевський В.П. категорично заперечив будь-яке втручання з моєї сторони в його роботу, як судді, вибачався за неправдиві покази відносно мене на досудовому слідстві, пояснивши причини.

Жодних інших доказів в матеріалах справи про мій мнимий незаконний вплив на суддів ЛАА Суду в матеріалах справи немає і судом не встановлено.

Отже, суд надумано, без жодних, досліджених в судовому засіданні, доказів, на підставі лише одних, неправдивих свідчень на досудовому слідстві свідка Любашевського В.П., який в судовому засіданні відмовився від цих показів, пояснив причини цих надуманих ним показів, засудив мене за ст. 376 ч.2 КК України.

Інших доказів моєї вини за ст. 376 ч.2 КК України у вироку не наведено.

Такі дії, явно упередженого до мене Оболонського районного суду м.Києва, свідчать про те, що моя вина у вироку обгрунтовувалась, як недопустимими доказами, так і відсутніми у справі доказами.

Саме тому, вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи.

 

 

ІІІ.      ВИРОК ОБОЛОНСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ м.КИЄВА ВІДНОСНО МЕНЕ ПІДЛЯГАЄ ДО СКАСУВАННЯ В ЗВ'ЯЗКУ З ІСТОТНИМИ ПОРУШЕННЯМИ ВИМОГ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ.

1. Аналіз порушення права на захист.

1) Істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства під час досудового слідства слідчими Генеральної прокуратури України та в попередньому розгляді справи суддею Дев'ятком В.В. Оболонського районного суду м.Києва полягали в порушенні мого права на захист.

Зокрема, порушення права на захист у цій  справі були допущені відносно мене з моменту проведення обшуків 03-04.12.2008 р. у моїх службових кабінетах №12 та №13 по вул.Стецька, 13 у м.Львові, та в квартирі по місцю мого проживання - м.Львів, вул. Тарнавського, 74а/12а.

Так, увірвавшись у службовий кабінет судді, голови ЛАА Суду 03.12.2008 р. об 11.00 год. мене було затримано силовим способом працівниками спецпідрозділу "Альфа" в кабінеті, мене фізичною силою утримували в кабінеті №12 по вул. Стецька,13 у м.Львові, не допустили до мене адвокатів, з якими моя дружина уклала договір на мій захист у кримінальній справі, не допускали до мене лікарів в зв'язку з важким станом здоров'я.

Дії слідчих ГПУ, співробітників СБУ Львівської та Київської областей, спецпідрозділу "Альфа" є доказом мого затримання в каб.12 по вул. Стецька,13 у м.Львові 03.12.08р. з 11год. до 21год. вечора. Після чого мене на ношах винесли лікарі Лікарні швидкої допомоги м.Львова та транспортували в лікарню.

Ці дії суперечать ст.126 Конституції України та ст.13 Закону України "Про статус суддів" 1992 р.

Незаконний недопуск адвокатів до мене, позбавив мене належного захисту під час слідчої дії - обшуку по місцю роботи та під час знаходження мене у важкому стані здоров'я.

Саме тому з матеріалів справи було вилучено оригінал протоколу обшуку каб.12 та каб.13 по вул.Стецька,13 у м.Львові від 03-04.12.2008р.

На копії протоколу обшуку відсутні підписи всіх учасників проведення обшуку, в зв'язку з чим, я і захисник зверталися до суду з клопотанням про допит присутніх понятих, а також керівника апарату ЛАА Суду Найди В.С., якого на відміну від адвокатів Косенка В.О. та Франківа Ю.Б., допустили до обшуку, а через декілька годин відпустили з кабінету голови суду.

Одночасно з проведенням обшуку по місцю роботи, інші слідчі ГПУ з працівниками СБУ проводили обшук по місцю проживання, по вул.Тарнавського, 74а/12а, без мене та без власника квартири, судді ЛАГ Суду Зварич О.В. - моєї дружини.

Оригінал цього протоколу обшуку також вилучено із справи і він не був предметом дослідження суду.

Копії двох протоколів обшуків мені не було вручено.

Суд не допитав понятих, присутніх при обшуках, керівника апарату ЛАА Суду.

Суд не встановив, де саме знаходяться оригінали двох Протоколів обшуків і чому вони відсутні в справі та не є предметом дослідження суду.

Суд не з'ясував, чому мене умисно затримали в робочому кабінеті, не допускали до мене захисників, а в цей час проводили обшук по місцю мого проживання.

Суд відмовив без жодних мотивувань в допиті в якості свідків слідчих ГПУ - Жербицького В.Г., Личика С.Я., Пасульки М.В. з метою встановлення місцезнаходженння Протоколів обшуків та дій слідчих, якими було порушено мої права під час обшуку 03.-04.12.2008р.

Порушення під час обшуку по місцю роботи зафіксовано на відеозніманнях СБУ, з якими суд відмовився ознайомити мене в суді до і під час слухання справи.

2) Порушення мого права на захист полягає також в тім, що в матеріалах справи відсутній оригінал Постанови пред'явлення мені остаточного обвинувачення від 28 грудня 2009 року.

Натомість в матеріалах справи слідчими ГПУ долучено, а судом не досліджено в судовому засіданні копію з копії неіснуючої в природі Постанови про пред'явлення обвинувачення від 18.12.2009р.

Це зроблено умисно, так як 30.12.2009р. біля 24 год. ночі в приміщенні Львівського УСБУ у Львівській області у м.Львові по вул.Вітовського, 55, у відсутності адвоката слідчий оголосив мені про закінчення судового слідства.

З 28.12.2009 р. по 30.12.2009р. я був позбавлений можливості захищатися від надуманого, штучного обвинувачення, шляхом заявлення клопотань, заяв, подачі доказів.

3) Під час досудового слідства слідчими проводились очні ставки між мною та свідками Залізним І., Косенком В., Багряком А., Мельничук О., Любашевським В.П., на яких були присутні мої захисники Юхименко Р. та Савка І.

Однак, слідчими було заборонено задавати питання свідкам, чим позбавив мене дієвого та реального захисту.

В судовому засіданні суд не дав аналізу, оцінки щодо допустимості цих доказів та незаконно послався у вироку на протоколи цих очних ставок.

Дані протоколи очних ставок є недопустимими доказами.

4) Пред'явлене мені обвинувачення щодо часу та місця вчинення дій є неконкретним та прямо суперечить матеріалам справи.

Так, досудовим слідством мені було вмінено вчинення діянь по отриманню нібито хабарів у 2008 році по вул. Саксаганського,13 у м.Львові в приміщенні службових кабінетів голови ЛАА Суду.

Вироком Оболонський райсуд м.Києва незаконно змінив обвинувачення щодо місця вчинення мною нібито злочинних діянь, вказавши, що вчинені мною діяння в приміщенні по вул.Стецька,13 у м.Львові (арк.224 копії вироку).

Однак, відповідно до вимог ст.132 КПК України, саме в постанові про притягнення як обвинуваченого органами досудового слідства вказується часта місце скоєння злочину.

Згідно ст.140 КПК України - обвинувачення пред'являється органом досудового слідства, а не судом.

Відповідно до ст.277 КПК України - під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред'явлене особі обвинувачення.

Під час слухання даної справи в суді прокурор не звертався до суду з клопотанням про зміну обвинувачення.

Суд порушив моє право на захист, самостійно змінивши у вироку обвинувачення в частині місця нібито скоєння мною неправомірних, на думку суду, діянь.

5) Під час досудового слідства слідчими ГПУ та в суді, суддею Дев'ятком В.В., я був незаконно позбавлений права реально користуватися послугами адвоката, якого я вільно вибрав за допомогою членів моєї сім'ї.

У березні, квітні 2009 року, перебуваючи під вартою у Львівському СІЗО, я був позбавлений можливості реально користуватися послугами адвоката, так як під час всіх моїх зустрічей у СІЗО з адвокатами Юхименко Р.І., Савкою Я. був присутній оперативний працівник Львівського СІЗО.

Це суперечить п.4 ст.12 Закону України "Про попереднє ув'язнення".

В присутності оперативного працівника СІЗО я був позбавлений можливості обговорювати з адвокатами питання, пов'язані з захистом своїх прав.

Про це я неодноразово вказував у своїх скаргах на ім'я Генерального прокурора України Львівської області, начальнику Львівського СІЗО, дії якого я оскаржив у Львівський окружний адмінсуд.

Все це зафіксовано письмовими доказами у моїй особовій справі, яка є у Київському СІЗО.

Суд у вироку не проаналізував цих обставин, не дав їм оцінки, не вмотивував, чому він не приймає їх до уваги.

Одночасно, під час перебування у Львівському СІЗО слідчі ГПУ Пасулько М.В., Семак І.В., Кавацюк Я.Д., Личик С.Я. протягом січня - квітня 2009 року надавали хаотично сформовані, без належного опису упаковки процесуальних документів, які називали томами справи.

Так зване "ознайомлення" зі справою відбувалось у надзвичайно холодному, сирому, непровітрюваному, напівпідвальному приміщенні Львівського СІЗО, призначеного для слідчих дій з хворими на відкриту форму туберкульозу.

Створення таких умов позбавило мене можливості ознайомитися з матеріалами справи (т.52 а.с.39-50).

Про всі ці нелюдські умови я вказував у своїх численних скаргах, які є в матеріалах справи, і які досліджувались судом, але яким не дано оцінку судом (т.43 а.с.37-44).

Саме тому я вимагав до початку досудового слідства під час підготовчої стадії судового розгляду, відповідно до вимог ст.255 КПК України, надати мені можливість ознайомитись з матеріалами справи (т.57 а.с.4).

Однак, Оболонський райсуд м. Києва незаконно Протокольною ухвалою відмовив мені в цьому.

До закінчення судового слідства мене і мого захисника так і не було ознайомлено з всіма матеріалами справи.

Суд повторно протокольною ухвалою відмовив в ознайомленні мене і мого захисника з відеоматеріалами та аудіоматеріалами справи (т.59 а.с.223).

Суд лише формально, для створення видимості, під час судового слідства відмовився ухвалою в ознайомленні мене до початку судового слідства з всіма матеріалами справи, фактично під час судового слідства в процесі слухання справи у Київському СІЗО почав знайомити мене з письмовими матеріалами справи.

Однак, такі незрозумілі дії, якими (юридично - ухвалою) суд відмовив в ознайомленні мене до початку судового слідства із всіма матеріалами справи, а після того фактично в процесі слухання справи надав для ознайомлення лише письмові матеріали, позбавили мене можливості захищатися в суді від обвинувачення в повному обсязі.

Не знаючи всіх матеріалів справи, не ведучи ознайомлення зі всіма матеріалами справи з вини слідчих ГПУ та Оболонського райсуду м.Києва, я не міг належно захищатися в суді, а мій адвокат не міг реально та дієво захищати мене.

До того ж, на досудовому слідстві і в суді було порушено моє право мати вільно обраного захисника.

23.04.2010 р. я подав заяви про відмови від захисників Ференца Б.В. та Савки І.Я. з вказаних в заявах підстав.

27.04.2010 р. була усунута від захисту моїх прав адвокат Юхименко Р.І.

Усуваючи від мого захисту адвоката Юхименко Р.І. по ініціативі слідчих ГПУ суд  вказав у постанові, що участь захисника при ознайомленні з матеріалами справи є обов'язковою (т.46 а.с.110).

06 травня 2010 р. слідчий ГПУ Личик С.Я. виніс постанову, якою не задоволив моєї заяви про відмову від захисників Савки І.Я., Ференца Б.В., оскільки вважав, що я такого наміру не маю.

Цими незаконними діями слідчий ГПУ Личик С.Я. грубо порушив вимоги ст.59 ч.1 Конституції України та ст.46 КПК України.

Суд не дав належної оцінки цим фактам, не проаналізував їх, не вмотивував, чому він вважає, що не було порушено моє право на захист.

Суд не дав оцінку тому факту, що з 27 квітня 2010 року до 30 вересня 2010 року я не мав професійних захисників.

В той же час я знаходився під вартою у СІЗО, не мав можливості сам запросити адвоката.

28 травня 2008 року слідчий Личик С.Я. сам, від мого імені, заповнив протокол про відмову від захисників Савки І.Я. та Ференца Б.В. і виніс постанову про задоволення такої відмови.

09 червня 2010 року мені надали можливість зустрітись з дружиною з метою обговорення питання запрошення захисника (т.51 а.с.237).

Однак, вже з 15 червня 2010 року я не зміг знайомитись зі справою, в якій проводилось додаткове розслідування, з професійним адвокатом.

Справу слідчий направив прокурору для затвердження обвинувального вироку.

В попередньому розгляді справи 30 вересня 2010 р. суддя Оболонського райсуду м.Києва Дев'ятко В.В. усно відмовив в задоволенні мого клопотання про захист моїх прав у суді адвокатом Юхименко Р.І., з тих мотивів, що її було усунуто від захисту моїх прав на досудовому слідстві.

Однак, усунення адвоката від захисту у справі на досудовому слідстві не позбавляє його права брати участь у справі під час слухання справи у суді та захищати інтереси особи.

Суддя Дев'ятко В.В. не перевіряв підстав усунення Юхименко Р.І. 27.04.10 р. від захисту моїх прав, не дав їм оцінки.

Дії судді Дев'ятка В.В. по недопуску до захисту моїх прав в суді адвоката Юхименко Р.І. від 30.09.2010р. - є незаконними.

Ці дії судді в попередньому розгляді справи та вищеописані дії слідчих на досудовому слідстві грубо порушили моє право на захист.

Суд у вироку не вказав, чому він вважає, що моє право на захист при наведених обставинах не було порушено.

Суд взагалі не обговорив ці факти у вироку, не дав їм жодного правового аналізу.

6) Порушення мого права на захист на досудовому слідстві та в суді підтверджується незаконним обмеженням мене у часі ознайомлення з матеріалами справи та відмовою в наданні мені цих матеріалів справи для ознайомлення до початку досудового слідства, та під час такого.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 218 КПК України (яка діяла в квітні-червні 2010р.) обвинуваченого та його захисника не можна було обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитись з усіма матеріалами справи.

Проте, 29.04.2010р. по ініціативі слідчих ГПУ суддею Апеляційного суду м.Києва, всупереч вищенаведеній вимозі ч. 6 ст. 218 КПК України, при перевищенні термінів тримання мене під вартою у СІЗО, мене та захисників було обмежено в часі ознайомлення з матеріалами справи до 15.06.2010р. (т. 52, а.с. 32).

В даному випадку мало місце, як порушення Закону, так і практики застосування цього Закону суддею Апеляційного суду м.Києва, оскільки суддя допустив неоднакове застосування вимог ст. 218 ч.6 КПК України.

Зокрема, суддя того ж Апеляційного суду м.Києва при розгляді подання про продовження термінів тримання під вартою обвинувачених Макаренка А., Діденка І., Шепітька Т. та інших за ст. 364 ч. 3, ст. 191 ч. 5 КК України відмовив в обмеженні їх в часі ознайомлення зі справою, так як ст. 218 ч. 6 КПК України забороняє обмеження в часі ознайомлення зі справою (ухвала судді Апеляційного суду м. Києва додана до матеріалів даної кримінальної справи).

Слідчий ГПУ Личик С.Я., взявши за основу Постанову від 29.04.2010р. судді Апеляційного суду м.Києва, обмежив мене 15.06.2010р. в часі ознайомлення зі справою та надіслав матеріали прокурору (т. 52, а.с. 67).

Такі дії слідчого були явно незаконними.

По-перше.

Під час ознайомлення мене у відсутності захисників зі справою, слідчий у травні 2010 року поновив розслідування у справі та, порушуючи вимоги ст. 156 ч. 2 КПК України не звернувся з поданням про продовження термінів тримання мене під вартою у СІЗО до Верховного суду України на термін проведення такого розслідування.

Це необхідно було зробити, оскільки станом на 11.05.2010р. мене тримали під вартою на підставі Постанови судді Апеляційного суду м.Києва від 29.04.2010р. на час ознайомлення мене з матеріалами справи.

Так як в день винесення Постанови слідчим ГПУ 11.05.2010р. мене утримували під вартою 14 місяців, то продовжувати терміни тримання мене під вартою на час проведення додаткового розслідування вправі був суддя Верховного суду України за поданням слідчого, погодженого з відповідним прокурором.

Слідчий цього не зробив.

17 травня 2010 року додаткове розслідування було завершене.

Відповідно до вимог ст. 222 КПК України слідчий Личик С.Я. зобов’язаний був надати мені після додаткового розслідування всю справу для ознайомлення з участю захисника.

Про це я чітко вказав у своїх заявах на ім’я слідчих та прокурорів.

Однак, слідчий лише 09.06.2010р. надав мені можливість зустрітись з дружиною для обговорення питання запрошення захисника, а 15.06.2010р. припинив ознайомлення мене зі справою, не звернувши уваги на те, що після 09.06.2010р. на протязі 4-х (чотирьох) робочих днів ні я, ні запрошений дружиною адвокат не могли ознайомитись зі всіма матеріалами справи.

По-друге.

Слідчий ГПУ Личик С.Я. неуважно прочитав Постанову судді Апеляційного суду м.Києва від 29.04.2010р. та помилково прийшов до висновку, що мене обмежено в часі ознайомлення зі справою.

В Постанові судді Апеляційного суду м.Києва від 29.04.2010р. вказано, що обмеження стосується Зарича І.С., а не Зварича І.С.

Будь-які припущення в цьому випадку є недопустимими, так як стосуються основоположного права в кримінально-процесуальному законодавстві – права на ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи, якого згідно ч. 6  ст. 218 КПК України не можна було обмежувати в часі на ознайомлення зі справою.

На стадії виконання даної постанови ніяких уточнень, поправок, виправлень в резолютивну частину Постанови від 29.04.2010р. апеляційний суд м. Києва не вносив.

Ніхто не вправі змінювати, вносити поправки, уточнення в резолютивну частину постанови суду, в тому числі слідчі та прокурори.

В зв’язку з цим відмова у наданні мені, моєму захиснику Цвєтінському С.А. після 16.06.2010р. матеріалів справи для ознайомлення – грубе порушення кримінально-процесуального законодавства.

Про це я вказував у численних скаргах, заявах Генпрокурору України Медведьку О.І. в квітні, травні, червні 2010 року (т.т. 46-52).

У вироку Оболонським районним судом м.Києва не дано жодної оцінки вищенаведеним грубим порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства. Суд не проаналізував у вироку наведені факти, не мотивував, чому він не бере їх до уваги, не вказав, чи є ці дії істотним порушенням вимог КПК України, а якщо так, то на якій стадії вони можуть бути усунуті.