Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Доп.№2 до Апеляції. Ч.2.

Так як мотивувальна частина вироку є взаємовиключною та суперечливою, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, є однобічними, то вирок підлягає до скасування.

 

         4) Безпідставно обвинувативши мене в отриманні нібито мною 08.10.2008 хабара в сумі 15 тисяч доларів США по справі «Львівобленерго» на підставі оговору Любашевського В.П., органи слідства вмінили мені вчинення цих дій з використанням влади та службового становища голови апеляційного суду на підставі Законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», КАС України – за неперешкоджання завершенню розгляду справи № 22а-436/08, у тому числі шляхом передачі цієї справи від одного судді – доповідача іншому, та невиконання дій з використанням посади голови суду.

            Таким же чином органи слідства обвинуватили мене в отриманні мною нібито хабара 5 тисяч доларів США 08.10.2008 на підставі оговору мене Любашевським В.П. по справі «Тернопільобленерго» за невиконання дій з використанням службового становища голови апеляційного суду, передбачених Законами України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», КАС України у справі № 22а-6626/09, за неперешкоджання розгляду по суті цієї справи у ЛААСуді, в тому числі шляхом передачі цієї справи від одного судді доповідача іншому. Ці дії вчиненні нібито шляхом вимагання.

            Постановляючи вирок,  Оболонський  районний суд м. Києва упустив у мотивувальній частині вироку по цих двох епізодах покликання на те, що ці дії мною нібито були вчиненні за невиконання дій з використанням посади голови апеляційного суду та, що я міг перешкодити у прийняті ЛААСудом рішення у цих двох справах, шляхом передачі цієї справи від одного судді – доповідача іншому (арк. 19-27 копії вироку).

            Це упущення суд не змотивував у вироку, шляхом виключення з обвинувачення способу вчинення мною нібито протиправних діянь.

            Упустивши у вироку спосіб діянь – шляхом передачі справ від одного судді доповідача іншому судді та те, що я нібито вчинив це за невиконання дій з використанням посади голови суду, безпідставно, необґрунтовано залишено в мотивуванні посилання про те, що дії вчинені були мною – за не перешкоджання завдяки службовому становищу голови суду у прийнятті судом рішень.

            Однак, судом не вказано у вироку, яким чином я міг перешкодити суддям – членам колегії ЛААСуду приймати рішення у вищеозначених справах.

            Використання норм Законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України» та КАС України не давали мені об’єктивної можливості перешкодити суддям – членам судової колегії апеляційного суду прийняти рішення у справах.

            До того ж судом упущено у вироку покликання на те, що я це нібито вчинив, використовуючи норми КАС України.

            Судом встановлено, що справи «Львівобленерго» № 22а-436/08 та «Тернопільобленерго» № 22а-6626/08 не були у мене на доповіді, як судді.

            Судом встановлено, що я ніколи на протязі 2007-2008 не входив до складу колегій, які слухали та приймали рішення у даних справах.

            В судовому засіданні встановлено, що я ніколи не мав розмови по даних справах з суддями – членами колегії, які слухали дані справи з Любашевським В.П. та без нього, а саме з суддями Носом С.П., Онишкевичем Т.В., Багрієм В.М., Обрізком І.М., Довгополовим О.М., Яворським І.О.

            Про це чітко ствердив в суді і підсудній Любашевський В.П.

            Суд з грубим порушенням вимог кримінально – процесуального законодавства, практики Верховного Суду України зазначив, як доказ обвинувачення, покази, дані Любашевським В.П. на досудовому слідстві в якості свідка, в той час, як він був притягнутий до кримінальної відповідальності, як обвинувачений. (арк. 103-106).

            При цьому суд, покладаючи в основу обвинувачення покази свідка Любашевського В.П., описує на 4 аркушах у вироку, як він дає ці покази, коментуючи незаконно відзняті події працівниками СБУ в кабінеті № 13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові.

            Покладені в основу вироку покази свідка Любашевського В.П. є недопустимими доказами (абзац 2 п. 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 30.09.2009 № 23-рп/2009).

            Так як судом у вироку не вказано як саме я, як голова суду, міг перешкодити суддям – членам колегії ЛААСуду слухати та приймати рішення у вищезазначених справах, а судді при здійсненні правосуддя та винесенні рішень у справах є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні, в тому числі і мені, то я не міг реально та об’єктивно бути суб’єктом протиправних діянь, вказаних в диспозиції ст. 368 КК України та п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 № 5.

            В суді встановлено, що я, як голова суду, жодного разу не погрожував Любашевському В.П. на нарадах суддів, чи поза нарадами, будь-яким компроматом відносно нього.

            Це вбачається, як з протоколів нарад, наявних в матеріалах справи, показів свідків суддів Кушнерика М.П., Довгополова О.М., Улицького В.М. та інших в суді.

            Про це ствердив і підсудній Любашевський В.П. в суді.

            Про це чітко зафіксовано в записах працівників СБУ в каб. №  12 по вул. Стецька, 13 у м. Львові, в якому проходили всі наради суддів ЛААСуду у 2008 році з червня місяця (В разі законності таких записів).

            В звязку з цим безпідставне та видумане покликання судом у вироку, про те, що я втрутився в діяльність судді Любашевського В.П., погрожуючи йому компроматом на нарадах суддів, не відповідає фактичним обставинам справи. Таке обвинувачення є надуманим і нічим не обґрунтованим.

            В судовому засіданні не здобуто жодного доказу, що я нібито втручався в службову діяльність судді Любашевського В.П. з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення.

            Саме тому в мотивувальній частині вироку, Оболонський районний суд м. Києва не зазначив, в чому полягала незаконність моїх дій, як голови суду, відносно суддів ЛААСуду та судді Любашевського В.П., тобто не вказав об’єктивної сторони цього злочину, передбаченого ст. 376 КК України.

            Оскільки мотивувальна частина вироку по цих епізодах засудження мене за ст. 368 ч. 2, ст. 376 ч. 2 КК України є суперечливою, а покликання суду не відповідають фактичним обставинам справи, то вирок підлягає до скасування.

 

           5) Вироком суду мене засуджено за ст. 368 ч. 2 КК України по епізоду оговору свідком Багряком А.С. про те, що я нібито отримав у вересні-жовтні та 18.11.2008 хабар в сумі 12 тисяч доларів США у справі № 22а-11796/08, яка була на розгляді ЛААСуду у 2008 році (арк. 31 копії вироку).

            Причому, в мотивувальній частині вироку судом по цьому одному епізоду зазначено два взаємовиключних, суперечливих мотивування.

            Зокрема, в одному мотивуванні вказано, що я нібито отримав хабар за невиконання та невиконання з використанням влади голови суду, визначеної Законами України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», за не перешкоджання завдяки службовому становищу та владі голови суду законному розгляду справи № 22а-11726/08 колегією суддів ЛААСуду, а також одночасно за сприяння, вжиття заходів завдяки владі голови суду, щодо залишення в силі постанови у справі № 7/123/а колегією суддів, шляхом звернення до службових осіб членів колегії суддів, які мають відповідні повноваження (арк. 31 копії вироку).

            В другому мотивуванні по цьому ж епізоду суд вказав, що я нібито отримав хабар за невиконання дій з використанням влади судді та службового становища голови суду, передбачених вищезазначеними законами, за непередшкоджання завдяки владі судді та службового становища голови суду законному розгляду відповідно до норми КАС України колегією суддів ЛААСуду справи № 22а-11796/08 (арк. 33 копії вироку).

            Мало того, що ці два мотивувальних висновки суду є суперечливі та взаємовиключні по одному епізоду обвинувачення, вони незаконно збільшують об’єм обвинувачення в порівняні з пред’явленим мені обвинуваченням органами слідства щодо дій, як судді.

            Як голова апеляційного суду, відповідно до діючих у 2008 році законів, мною наведених на початку апеляції, на мене не було покладено організаційно – розпорядчих обов’язків, згідно яких я вправі був-би давати вказівки суддям – членам колегій ЛААСуду, які слухали справу та приймали рішення у справі « 22а-11796/09, про те, слухати їм справу чи не слухати та яке рішення вони повинні приймати у даній справі.

            Як голова апеляційного суду, суддя цього суду, я не міг шляхом звернень до суддів членів колегії, що слухали справу № 22а-11796/08, вжити заходів, завдяки посаді голови суду та судді, на прийняття ними рішення потрібного свідкам у справі.

            Адже судді-члени колегії ЛААСуду, які приймали рішення у даній справі, були у 2008 році незалежними у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя, підкорялися тільки законові і нікому не були підзвітні, в тому числі і мені, як голові суду.

            Виходячи саме з цих вимог, я жодних розмов по процесу слухання та суті прийняття рішення у даній справі у 2008 році з суддями – членами колегії, які слухали цю справу, Носом С.П., Богаченком Є.І., Попком Я.С. – не мав і не міг мати.

            Це встановлено в судовому засіданні. Як і те, що дана справа ніколи не була у мене в провадженні, на доповіді як суді.

            Я ніколи не входив в склад судової колегії, що приймала рішення в даній справі.

            Це також встановлено судом.

            З огляду на це, я, з однієї сторони, не міг бути суб’єктом тих протиправних діянь, які по цьому епізоду вмінили мені органи слідства та засудив суд, оскільки посада голови апеляційного суду та судді не передбачала повноважень давати вказівки суддям, які рішення їм приймати, та в якому порядку, не давала можливості вживати заходів до суддів – членів колегії апеляційного суду на прийняття ними рішення суду, яке бажали свідки Багряк А.С. і Даниляк С.С.

            З іншої сторони, я, як голова суду та суддя, не міг по даному обвинуваченню вчинити тих діянь відносно суддів – членів колегії ЛААСуду, що приймали рішення у справі № 22а-11796/2008, за які я засуджений судом, виходячи з повної незалежності суддів при слуханні ними справи, здійсненні правосуддя, підкорення їх тільки законові і не підзвітності мені.

            В зв’язку вищезазначеним даний вирок підлягає до скасування.

 

         6) Вироком Оболонського районного суду м. Києва мене засуджено також за те, що, нібито, я отримав хабар від Мельничук О.Я. у справі, яка розглядалась  Львівським  апеляційним господарським судом № 19/219 у 2008 році, з використанням службового становища голови ЛААСуду на підставі Законів України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», авторитету Львівського апеляційного адміністративного суду та займаної мною посади – за сприяння, вжиття заходів до задоволення скарг свідків Яцуляка Т.Р., Монастирського О.Я. у справі № 19/219 шляхом звернення до осіб, які мали до того відповідні повноваження (арк. 38 копії).

            Однак такі абсурдні висновки суддів Оболонського районного суду м. Києва прямо суперечать диспозиції ст. 368 КК України та п. 2 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26.04.2002 № 5.

            Зокрема у 2008 році я працював головою, суддею ЛААСуду.

            Справа № 19/219 була на розгляді у 2008 році суддів – членів колегії Львівського апеляційного господарського суду.

            Відповідно до вимог закону та роз’яснень Пленуму Верховного Суду України – відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої її влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих обов’язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

            Жодних грошей в якості хабара я від Мельничук О.Я. у 2008 році не отримував, про що я мотивовано зазначив в основній апеляції від 09.10.2011.

            В доповнення до апеляції по цьому епізоду, необхідно зазначити, що я, як суддя, голова Львівського апеляційного адміністративного суду, у 2008 році не міг, не повинен був виконувати дії, направлені на слухання справи, прийняття рішення суддями – членами колегії Львівського апеляційного господарського суду.

            Покладені на мене Законом України «Про судоустрій України» організаційно розпорядчі функції, як на голову суду, не давали мені можливості вживати заходів до прийняття суддями – членами колегії Львівського апеляційного господарського суду рішення у справі № 19/212, чи будь-якій іншій справі.

            Відповідно до ст. 3 Закону України «Про статус суддів» - судді (в тому числі і Львівського апеляційного господарського суду) у 2008 році в своїй діяльності, здійснюючи правосуддя у даній справі, були незалежними, підкорялись тільки законові і нікому не були підзвітні.

            Я не міг вжити заходів до них, навіть шляхом розмови, щоб вони залежали від мене, підкорялись мені, звітували мені та приймали по справах те рішення, яке потрібно було Мельничук О.Я., Яцуляку Т.Р., Монастирському О.Я.

            Посада голови апеляційного суду не давала мені у 2008 році можливості у відповідності до вищеозначених законів і їх роз’яснень Верховним Судом України, вживати заходів до прийняття потрібних рішень суддями Львівського апеляційного господарського суду.

            Тим більше, є повністю абсурдним зазначення у вироку суддями Оболонського районного суду м. Києва те, що нібито я вчинив злочин завдяки авторитету Львівського апеляційного адміністративного суду по відношенню до суддів – членів колегії апеляційного господарського суду.

            Таке покликання є новелою в законодавстві України, розуміння та коментування ст. 368 КК України.

            Наявність авторитету організацій, державних установ, їх керівників в Україні не робить їх суб’єктами ст. 368 КК України.

            Авторитет – це моральне поняття, а не юридичне, яке не залежить від статусу особи.

            До того ж, господарські суди України в червні 2011 року відмітили 20-ту річницю з дня їх створення, а якщо брати інший період діяльності, то у 2008 році господарські суди (арбітражні) в Україні діяли вже 85 років!

            Львівський апеляційний адміністративний суд започаткований в квітні 2007 року.

            В будь-якому випадку, авторитет службової особи України не означає, що ця особа вправі чи може вживати заходів до прийняття потрібних рішень колегією суддів апеляційного суду.

            Адже це б означало, що в Україні рішення приймаються судами не на підставі законів, а на вимоги авторитетів.

            А це – неправда і видумка суддів Оболонського районного суду м. Києва.

            З цих підстав вирок підлягає до скасування.