Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Доповнення №1 до Апеляції. Ч.2.

10) Відповідно до Ухвали Оболонського районного суду м.Києва, оголошеної 20.09.2011, відмовлено в задоволенні Постанови старшого слідчого ГПУ Личика С.Я. про звільнення від кримінальної відповідальності Залізного І., Олійника П., Косенка В., Стасюка Я, Турко Г., Петрова В., Даниляка С., Мельничук О. відповідно до ч. 3 ст. 369 КК України.

            Суд мотивував своє рішення тим, що відносно даних осіб кримінальні справи за ст. 369 КК України не порушувались, ці особи допитувались як свідки на досудовому слідстві, після цього слідчим було винесено постанови про звільнення їх від кримінальної відповідальності, що суперечить та не ґрунтується на вимогах кримінально–процесуального законодавства України (а.с.4 копії ухвали суду).

            Однак, такі висновки суду прямо суперечать мотивувальній частині обвинувального вироку суду, в основу якого якраз і покладено покази цих свідків, даних на досудовому слідстві.

            Якщо вищеозначених осіб слід було допитувати на досудовому слідстві після порушення відносно них кримінальних справ за ст. 369 КК України в якості обвинувачених, то суд незаконно та завчасно обґрунтував обвинувальний вирок показами цих осіб, допитаних лише як свідків.

            Залишилось невідомим, які покази дали б слідству ці особи, якщо відносно них були б порушені справи за ст. 369 ч. 2, 1 КК України, і їм було б пред’явлено обвинувачення за цією статтею.

            Слід нагадати, що звільнення від кримінальної відповідальності, в тому числі і за ч. 3 ст. 369 КК України, здійснюється виключно судом у встановленому законом порядку згідно ч. 2 ст. 44 КК України.

            На дану ухвалу Генеральна прокуратура України подала апеляцію, в якій просить ухвалу скасувати, а кримінальну справу в цій частині направити на новий судовий розгляд ( а.с.5 копії апеляції ).

            Однак, новий судовий розгляд в цій частині обвинувачення мене за ст. 368 ч.3,2 КК України означає повне, всестороннє, об’єктивне дослідження судом всіх обставин, зазначених в Постанові слідчого ГПУ від 29.12.2009.

            Одночасно, це прямо суперечить винесеному обвинувальному вироку суду про засудження мене за ст. 368 ч. 2, 3 КК України, обґрунтованому показами цих свідків, та іншими доказами, які підлягатимуть дослідженню під час нового судового розгляду.

            В разі задоволення апеляції прокурора Лобача В.П. вирок суду в частині засудження мене за ст. 368 ч. 2, 3 КК України безперечно підлягає до скасування.

            В іншому випадку, в разі залишення вироку без змін, належне дослідження законності і обґрунтованості звернення слідчого ГПУ, викладеного в Постанові від 29.12.2009 – є неможливе.

Автоматичного звільнення від кримінальної відповідальності, без дослідження всіх обставин, закон не передбачає.

А тому, в зв’язку з поданою апеляцією прокурора Лобача В.П., викладеному в ній проханню, вирок суду слід скасувати.

 

11) Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України – обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

            15.03.2011 голова Апеляційного суду Чернівецької області Черновський О.К. надіслав до Оболонського районного суду м.Києва листа, в якому сфальсифікував інформацію про вид, час, місце оперативно–технічних заходів, на які нібито давав згоду Апеляційний суд Чернівецької області відносно громадянина Зварича І.С. у 2008 році.

            І справа навіть не в тому, що до 15.03.2011 Черновський О.К. у своїх листах, адресованих Оболонському районному суду м.Києва, повідомляв, що відносно Зварича І.С. надавався дозвіл на проведення ОТЗ відповідно до ст.187 КПК України (т. 57 а.с. 200), що всі матеріали стосовно Зварича І.С. знищено задовго до 15.03.2011, про те, на які саме ОТЗ, де саме і в який час було надано дозвіл судом. А в тому, що у судовому засіданні беззаперечними доказами письмового характеру та показами свідків було встановлено не тільки той факт, що Апеляційний суд Чернівецької області у 2008 році не давав дозволів на проведення тих ОТЗ відносно Зварича І.С., про які неправдиво вказав Черновський О.К. у листі 15.03.2011, а й те, що об’єктивно і реально суд в березні 2008 року не міг розглядати подання і давати дозвіл на проведення ОТЗ відносно гр.Зварича І.С. в приміщеннях, яких не існувало.

            Про це аргументовано вказано в Апеляції на вирок, від 09.10.2011, поданої мною в Апеляційний суд м. Києва.

            Як вбачається з рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 №12-рп/2011 визнаватися допустимими і використовуватись як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально– процесуального законодавства.

            Аналіз ч. 3 ст. 62 Конституції України дає підстави для висновку, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних з порушенням встановленого законом порядку (Рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 № 12-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положення ч.3 ст.62 Конституції України).

            В зв’язку з цим обґрунтування у вироку законності ОТЗ, проведених співробітниками СБУ відносно мене в кабінеті № 12 та № 13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові, які були службовими кабінетами судді Зварича І.С., довідкою від 15.03.2011 за підписом Черновського О.К., є незаконним, таким що суперечить вимогам ст.62 Конституції України та наведеному рішенню Конституційного Суду України.

            Необхідно зазначити, що навіть цю неправдиву довідку Черновського О.К. Оболонський районний суд м. Києва у вироку сфальсифікував, вказавши, що, нібито дозвіл на проведення ОТЗ судом був наданий в будівлі на вул. Стецька, 13 та вул. Чоловського, 2 у м. Львові, де працював Зварич І.С.

            В той час, як у неправдивій довідці Черновського О.К. від 15.03.2011 було вказано, що дозвіл надавався на проведення ОТЗ відносно громадянина Зварича І.С. а не судді, і в конкретний кабінет № 32 по вул.Стецька,13 та кабінет № 312 по вул. Чоловського,2 у м.Львові, в яких я ніколи не працював з 2006 по 03.12.2008.

            Однак, навіть таке дрібне шахрайство суддів Оболонського районного суду м.Києва, при допомозі якого вони хотіли створити хоч якусь видимість законності дій співробітників УСБУ у Львівській області, які, з порушенням встановленого законом порядку, 03.08.2008 негласно проникли в службові кабінети судді Зварича І.С. № 12 та № 13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові, та незаконно здійснювали там відеознімання і аудіопрослуховування, не може узаконити дій співробітників СБУ.

            Здобуті незаконним шляхом відеоплівки є недопустимими доказами, якими суд не вправі був обґрунтовувати обвинувальний вирок.

            Це доведено в судовому засіданні та встановлено судом.

            Так як обвинувальний вирок обґрунтований недопустимими доказами, то він безсумнівно підлягає до скасування.

 

            На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 347, 348, 349, 355, 380, 367, 370, 376 КПК України, ч. 3 ст. 62 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 20.10.2011 № 12-рп/2011, п. 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,

 

прошу суд:

 

1) Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 19 – 20 вересня 2011 року про засудження мене за ст. 368 ч. 3, ст. 368 ч. 2, ст. 376 ч. 2, ст. 383 ч. 2 ст. 70 КК України на 10 років позбавлення волі – скасувати, а справу закрити за відсутністю події злочину, звільнивши мене з під варти – негайно.

 

2) Винести окрему ухвалу щодо протиправних дій суддів Оболонського районного суду м. Києва: Дев’ятка В.В., Майбоженко А.М., Ліщука Т.О., яку направити у Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

 

            Додаток:

 

1. Друкований текст апеляції на 18 аркушах від 25 жовтня 2011 року (доповнення до апеляції).

 

     08 листопада 2011 року                                           Зварич І.С.