Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Доповнення №3 до Апеляції. Ч.1.

                                                                           Апеляційний суд м. Києва

                                                                           03110, м. Київ,

вул. Солом’янська, 2-А

 

засудженого

Зварича Ігоря Степановича

Перебуваю під вартою у Київському СІЗО,

м.Київ, вул.Дегтярівська,13

 

 

ДОПОВНЕННЯ ДО АПЕЛЯЦІЇ

на вирок Оболонського районного суду м. Києва

від 19 – 20 вересня 2011 року (справа № 1-50/2011)

 

         Відповідно до вимог ст. 355 КПК України вважаю за необхідне доповнити подану мною апеляцію наступним:

 

1) 30 вересня 2010 року відбувся попередній розгляд у даній кримінальній справі, в якому вівся протокол судового засідання.

         Попередній розгляд справи проходив під головуванням судді Дев’ятка В.В., який від імені суду прийняв постанову попереднього розгляду 30.09.2010, вказавши в ній склад Оболонського районного суду м. Києва – суддя Дев’ятко В.В.

         Всі українські телеканали на запрошення судді Дев’ятка В.В. вели телерепортажі з попереднього розгляду справи, деякі з них повністю транслювали попередній розгляд справи.

         Проте, протокол судового засідання, який вівся в попередньому розгляді справи, був виготовлений зі суттєвою неповнотою та неправильністю.

         З цих причин я подав зауваження на протокол судового засідання, з яким мене ознайомили 18.12.2010 (т. 59 а.с. 3).

         Зауваження мною були подані 20.12.2010, на яких 23.12.2010 суддя Дев’ятко В.В. поставив резолюцію: «долучити до справи».

         Згідно ч. 5 ст. 88-1 КПК України – зауваження повинні бути розглянуті не пізніше п’яти днів з дня їх надходження.

         Суддя Дев’ятко В.В. розглядав їх 14 листопада 2011 року.

         Мною був заявлений відвід судді Дев’ятку В.В.  з підстав, зазначених в п. 4 ч. 1 ст. 54 КПК України (т. 72 а.с. 30).

         Відповідно до вимог ч. 2 ст. 57 КПК України – заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглянув справу.

         Однак, всупереч вимог кримінально – процесуального законодавства, заявлений відвід судді, який слухав дану справу в попередньому розгляді, вирішували в нарадчій кімнаті судді, які не брали участі в попередньому розгляді справи: Майбоженко А.М. і Ліщук Т.О.

         Вищезазначені судді не мали права перебувати в нарадчій кімнаті при вирішенні суддею Дев’ятком В.В. заявленого йому відводу, оскільки вони не слухали дану справу в попередньому розгляді (т. 72 а.с. 34).

         Дана справа в попередньому розгляді слухалась одноособово суддею Дев’ятко В.В. (т. 56 а.с. 46, 47 - 60).

         Саме тому він, як головуючий – суддя в попередньому розгляді зобов’язаний був одноособово вирішувати заявлений йому відвід.

         Так як при розгляді відводу, заявленого судді Дев’ятко В.В., та постановлення ухвали в нарадчій кімнаті знаходились судді Майбоженко А.М., Ліщук Т.О., то була порушена таємниця нарадчої кімнати.

         В зв’язку з цим цей документ, ухвала, є завідомо неправосудний.

         Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 88-1 КПК України, зауваження на протокол розглядаються, якщо справа розглядалась суддею одноособово – головуючим.

         Попередній розгляд справи, в якому вівся протокол судового засідання, по наслідках якого була прийнята постанова попереднього розгляду, відбувався під головуванням судді Дев’ятка В.В. (т. 56 а.с. 47).

         Справа слухалась одноособово.

         Проте, зауваження на протокол засідання, який вівся в попередньому розгляді справи, розглядали, крім судді Дев’ятка В.В., судді Майбоженко А.М. та Ліщук Т.О. (т. 72 а.с. 53-57).

         Ці судді незаконно перебували в нарадчій кімнаті при винесенні суддею Дев’ятко В.В. ухвали по сутті поданих зауважень, так як вони не брали участі в попередньому розгляді справи.

         Таким чином, при винесені ухвали суддею Дев’ятком В.В. по суті поданих зауважень на протокол судового засідання, який вівся в попередньому розгляді справи, - була порушена таємниця нарадчої кімнати.

         В зв’язку з цим цей документ є завідомо неправосудний.

         Вищезазначені факти свідчать про істотні порушення вимог кримінально – процесуального законодавства, встановлених п.п. 2, 8 п. 2 ч. 1 ст. 370 КПК України.

 

2) Після попереднього розгляду справи і до початку розгляду справи в підготовчій частині судового засідання я подав письмове клопотання про здійснення повного фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу,  відповідно до вимог ч. 3 ст. 87 КПК України (т. 56 а.с. 78).

         Судові засідання у даній справі тривали з 19.10.2010 по 20.09.2011, які нібито фіксувались звукозаписувальним технічним засобом.

         Крім цього, вівся протокол судового засідання.

         В зв’язку з неповнотою та неправильністю протоколу судового засідання з 19.10.2010 по 20.09.2011, я подав зауваження на цей протокол 30.10.2011, доповнення до зауважень 09.11.2011 та 27.11.2011.

         Одночасно, мій захисник адвокат Цвєтінський С.А. і я, звернулись до головуючого судді Дев’ятка В.В. про видачу копії технічного запису, з метою підготовки аргументованого доповнення до апеляції, проведення порівняння технічного запису засідання з протоколом судового засідання на предмет його повноти та правильності (т. 71 а.с. 151).

         Особисто я такі заяви подавав неодноразово судді Дев’ятку В.В. (30.10.2011, 18.12.2011, 02.01.2012).

         Проте, суддя Дев’ятко В.В., без жодної аргументації, двічі відмовив моєму захиснику та мені у видачі копії технічного запису судового засідання.

         Тим самим, суддя Дев’ятко В.В., без жодної на те підстави, не мотивуючи свого рішення, реально обмежив мого захисника адвоката Цвєтінського С.А. та мене в можливості повноцінного захисту моїх прав (лист додається!).

         Зважаючи на безпідставну відмову суддею Дев’ятко В.В. видати копію технічного запису, а також на великий об’єм протоколу судового засідання, розміщеного у трьох томах справи (т.т. 65, 66, 67), при розгляді районним судом моїх зауважень на протокол судового засідання 14 листопада 2011 року та 10 січня 2012 року, я звертався до суду з клопотанням про відтворення технічного запису судового процесу (заяви в матеріалах справи!).

         Метою цих клопотань було переконати судову колегію, що протокол судового засідання в багатьох суттєвих моментах є неправильним і неповним.

         Проте, всупереч вимогам ч. 1 ст. 88-2 КПК України колегія суддів не прийняла двічі рішення про відтворення технічного запису судового процесу.

         Мої клопотання судовою колегією були проігноровані, що є підставою вважати, що належний технічний запис всього процесу відсутній!

         Тим самим, судова колегія, без жодного мотивування позбавила мене реальної можливості, використовуючи об’єктивний доказ – технічний запис, довести суду підставність моїх зауважень на протокол судового засідання від 19.10.2010-20.09.2011 шляхом відтворення цього технічного запису судового процесу.

         Це прямо суперечить вимогам кримінального законодавства та судовій практиці Верховного Суду України, яку суд зобов’язаний враховувати у відповідності до вимог ч. 3 ст. 324 КПК України.

         Крім того, судова колегія незаконно залишила без розгляду мої зауваження до протоколу судового засідання 19.10.2010-20.09.2011, подані мною 27.11.2011, подані як доповнення, в зв’язку з об’ємністю протоколу судового засідання та відмови судді Дев’ятка В.В. у видачі копії технічного запису судового процесу.

         Незаконність цих дій судової колегії полягає в тому, що відповідно до вимог п. 15 ч. 3 ст. 87 КПК України – у протоколі судового засідання зазначаються роз’яснення права та строку на ознайомлення з протоколом судового засідання, подачу на нього зауважень.

         Як вбачається з протоколу судового засідання 20.09.2011, закінчивши оголошувати незаконний обвинувальний вирок, та влаштовувати в залі суду цирково – театральне шоу з участю біля двох десятків тележурналістів, та кінооператорів, які два дні без моєї згоди знімали мене на кіно- та відеокамери, судова колегія порушила вимоги вищенаведеної норми права.

         Внаслідок цього в протоколі судового засідання відсутні вищеозначені вимоги п. 15 ч. 3 ст. 87 КПК України (т. 67 а.с. 241).

         Виходячи з вимог п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» від 04.06.1993 № 3 з останніми змінами 30.05.2008 № 6, головуючий у судовому засіданні зобов’язаний роз’яснити учасникам судового розгляду право на ознайомлення з протоколом судового засідання і подання на нього зауважень протягом трьох діб після його складання, про що має бути зазначено в протоколі! При невиконанні цих вимог закону головуючий не вправі відмовити учасникам судового розгляду в ознайомлені з протоколом і в прийнятті поданих зауважень у випадку пропуску ними зазначеного строку!

         Саме тому рішення колегії суддів від 10.01.2012 відносно поданих мною зауважень на протокол судового засідання 27.11.2011 – незаконне і таке, що порушує мої права.

         До того ж, дії та рішення колегії суддів Оболонського районного суду м. Києва стосовно прийняття зауважень на протокол судового засідання 19.10.2010-20.09.2011, поданих з пропуском трьохденного строку, є суперечливі.

         Так, судовою колегією прийнято і розглянуто по суті з прийняттям рішення мої зауваження, подані 09 листопада 2011 року.

         В той час, зауваження від 27.11.2011 залишено незаконно без розгляду.

         Такі дії суду незаконні та суперечливі. Наведені в цьому розділі факти свідчать про істотні порушення вимог кримінально – процесуального законодавства судовою колегією в складі суддів: Дев’ятка В.В., Майбоженко А.М., Ліщука Т.О., що є підставою для скасування вироку.

 

3) Оскаржуваний мною вирок підлягає до скасування в зв’язку з порушенням правила підсудності при визначенні суду та винесенні Постанов про обшук по місцю моєї роботи та проживання Шевченківським районним судом м.Львова 02 грудня 2008 року.

         Зокрема, подання про проведення обшуку житла, чи іншого володіння особи (службового приміщення судді) подається до судді за місцем провадження слідства (Вимоги ч. 5 ст. 177 КПК України).

         Місцем провадження слідства є той район, де вчинено злочин – ст. 116 ч. 1 КПК України.

         Постанову про порушення кримінальної справи відносно мене 02 грудня 2008 року виніс слідчий Генеральної прокуратури України Пасулька М.В. Слідство у справі проводила ГПУ, яка знаходиться у м. Києві, центральний офіс на вул. Різницькій, 13/15.

         02 грудня 2008 року у постанові про порушення кримінальної справи мені інкримінували вчинення дій, які я нібито вчинив у м. Львові в приміщенні обласної державної адміністрації, що знаходиться по вул.Винниченка м. Львова.

         Дане приміщення знаходиться на території Галицького району м.Львова.

         Приміщення Львівського апеляційного адміністративного суду у грудні 2008 року знаходилось на території Галицького району м. Львова – вул.Саксаганського, 13.

         В грудні 2008 року я проживав у м. Львові на вул. Тарнавського, яка знаходиться на території Галицького району м. Львова.

         Заявник Залізний та свідок Олійник В.М. (не свідок Олійник П.М.) у м.Львові в грудні 2008 року і тепер, не проживають і не проживали.

         З вищенаведеного вбачається, що органи слідства зобов’язані були звернутися з поданням про проведення обшуку у моєму службовому кабінеті та в квартирі, де я проживав, - до Галицького районного суду м. Львова.

         Проте, слідчі Генеральної прокуратури України бажали, щоб подання про проведення обшуків розглядав саме Шевченківський районний суд м.Львова, так як працівники УСБУ у Львівській області разом із керівником слідчої групи Генеральної прокуратури України Жербицьким В.Г. в кінці листопада 2008 року попередньо домовились з головою Апеляційного суду Львівської області Государським В.Ф. та головою Шевченківського районного суду м. Львова Донченком Ю.В. про розгляд саме цим судом подання слідчих ГПУ про проведення обшуку та задоволення цього подання (Оболонським районним судом м. Києва було відмовлено в допиті свідків, які б змогли підтвердити вищенаведене).

         Саме тому, виконуючи попередні домовленості, голова апеляційного суду Львівської області Государський В.Ф., порушуючи вимоги ст. 38 ч. 1 КПК України, розглянув прохання прокурорів ГПУ та направив подання про проведення обшуку на розгляд в Шевченківський районний суд м. Львова.

         Тим самим було порушено правила підсудності. Шевченківський районний суд м. Львова не мав законного права слухати подання ГПУ про проведення обшуку та виносити 02 грудня 2008 року Постанови про проведення обшуку (т. 4 а.с. 1-4).

         В зв’язку з цим, Постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2008 року, винесені суддею Кавацюком В.І., є незаконні, як і незаконним є проведення на підставі цих постанов обшуків по місцю моєї роботи та проживання.

         Здобуті внаслідок незаконно проведених обшуків докази – є недопустимими доказами.

         Ці докази здобуто з порушенням вимог кримінально – процесуального законодавства, встановленого законами України порядку їх збирання, а тому вони є недопустимими доказами!

         Про це чітко зазначено в ч. 3 ст. 62 Конституції України, Рішенні Конституційного Суду України від 20.10.2011 № 12-рп/2011, Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30.05.1997 – п.4.

         Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 38 КПК України – питання про передачу справи з одного районного суду до іншого вирішується головою відповідного апеляційного суду області. Государський В.Ф. став головою апеляційного суду Львівської області на підставі антиконституційного, незаконного рішення Ради суддів України від 22 червня 2007 року № 77 (копія Рішення додається).

         Рішення Ради суддів України про призначення Государського В.Ф. головою Апеляційного суду Львівської області від 22.06.2007 № 77 – є незаконним, тому що орган суддівського самоврядування, яким є Рада суддів України, самовільно привласнив собі право призначення і звільнення суддів з адміністративних посад!

         Відповідно до наданих їй повноважень, Рада суддів України вправі була лише вносити рекомендації  про призначення суддів на адміністративні посади.

         Призначати на адміністративні посади суддів Рада суддів України не мала законного права.

         Суддя Государський В.Ф.  незаконно був призначений на посаду голови Апеляційного суду Львівської області 22.06.2007, а тому незаконно виконував повноваження голови Апеляційного суду Львівської області.

         В зв’язку з цим, суддя Государський В.Ф. не вправі був в грудні 2008 року змінювати підсудність подання слідчих ГПУ про проведення обшуку на Шевченківський районний суд м. Львова, незаконно діючи від імені голови апеляційного суду.

         Одночасно слід зауважити, що тим же рішенням Ради суддів України від 22.06.2007 № 77 незаконно було призначено головою Шевченківського районного суду м. Львова Донченка Ю.В., який, незаконно використовуючи повноваження голови районного суду, розписав до слухання подання слідчого ГПУ на проведення обшуку судді Кавацюку В.І.

         Підсумком всіх цих незаконних дій є винесення 02 грудня 2008 року суддею Шевченківського районного суду м. Львова Кавацюком В.І., який розумів і усвідомлював порушення правил підсудності розгляду подання, Постанов про обшук, що є завідомо незаконними.

         Дані Постанови не підлягають окремому оскарженню в апеляційний суд згідно з ч. 5 ст. 177 КПК України, а тому їхня явна та очевидна незаконність вказується мною в апеляційній скарзі на вирок Оболонського районного суду м. Києва.

         Про дані порушення я чітко зазначав у своїх клопотаннях про скерування справи на додаткове розслідування.

         Про це зазначено в моїх заявах на досудовому слідстві при розгляді законності Постанови про порушення кримінальної справи, однак суд не дав цьому жодної правової оцінки.

         Докази, взяті в основу обвинувального вироку на підставі незаконних Постанов Шевченківського районного суду м. Львова від 02.12.2008 – є недопустимими доказами, а тому Оболонський районний суд м. Києва не мав брати їх до уваги.

         Висновки, закладені у цьому пункті апеляції, ґрунтуються на Рішенні Конституційного Суду України від 22 грудня 2009 року № 34-рп/2009 (справа про призначення суддів на адміністративні посади) та Постанові Верховного Суду України (судова палата в адміністративних справах) від 25 травня 2010 року, які є обов’язковими до застосування в судовій практиці.