Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Доповнення до Касаційної скарги Зварича І.С.

Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

У Судову палату в кримінальних справах

м.Київ, вул.П.Орлика, 4а

 засудженого Зварича Ігоря Степановича

відбуваю покарання у Менській ВК-91

 

Доповнення

до касаційної скарги від 15 квітня 2012 року

15 квітня 2012р. я подав касаційну скаргу на вирок Оболонського районного суду м.Києва від 19-20.09.2011р. та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 30.03.2012р.

В касаційній скарзі я просив Суд скасувати оскаржені судові рішення та закрити справу за відсутністю події злочину, а в частині засудження мене за ст.368 ч.2, ст.376 ч.2 КК України по епізоду оговору мене Любашевським В.П. – направити на додаткове розслідування Генеральному прокурору України.

Підставами скасування вироку та ухвали, винесених судами двох інстанцій, в касаційній скарзі були вказані порушення вимог ст.370 КПК України, ст.371 КПК України.

1) Зокрема, районний суд та апеляційний суд повністю проігнорували мої пояснення та письмові клопотання в судових засіданнях суду першої інстанції, в апеляції та доповненнях до неї про те, що розслідування справи проводили особи, які підлягали відводу.

Нагляд за розслідуванням справи, винесення основних процесуальних документів у справі здійснювали прокурори, які підлягали відводу.

Це є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, у зв’язку з чим судові рішення в усякому разі підлягають скасуванню.

Доказом того, що дану кримінальну справу розслідували упереджені до мене службові особи Генеральної прокуратури України, є факт винесення районним судом Окремої ухвали 19 вересня 2011 року.

В ній суд чітко зазначив, що, аналізуючи надані мною та моїм захисником, адвокатом Цвєтінським С.А., документи, суд вважає, що їх текст містить твердження, які спрямовані на формування передчасної позиції суду щодо того, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буде доведена відповідно до закону!

Крім цього, в Окремій ухвалі вказано, що твердження зазначених захисником посадових осіб (Медведька О.І. – Генерального прокурора України, Кузьміна Р.Р. – першого заступника Генерального прокурора України; Щоткіна В.І. – заступника Генерального прокурора України; Жербицького В.Г. – начальника слідчого відділу, слідчого ГПУ; Наливайченка В.О. – голови СБУ; Матіоса А.В. – начальника УСБУ у Львівській області) стосовно Зварича І.С. відображають думку про те, що він є винуватим, тоді, як його вина не була попередньо доведена відповідно до закону.

При цьому суд вважав, що вагоме розрізнення має проводитись між твердженням про те, що особа лише підозрюється чи обвинувачується у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила, у зв’язку з чим особливому наголошенню підлягає важливість вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого.

Тобто, суд однозначно встановив, що службові особи Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України, які проводили розслідування у справі, здійснювали керівництво розслідуванням у справі, давали вказівки слідчим у справі, очолювали слідчу групу, виносили основні процесуальні документи у справі – грубо порушили вимоги ст.62 Конституції України, ст.2 КК України, ст.15 КПК України, ст.6 Конвенції про захист прав людини.

Прокурори та слідчі ГПУ, що розслідували дану справу, були упередженими до мене, а тому відповідно до вимог, зазначених в п.4 ч.1 ст.54, ст.58, п.4 ч.1 ст.60 КПК України – підлягали відводу від розслідування у даній кримінальній справі.

Проте, слідчі та прокурори не заявили собі самовідводу, а також не були відведені від вчинення слідчих дій у даній справі по моїх заявах про відвід.

Крім цього, слідчі ГПУ, керівники слідчих груп в даній справі – Личик С.Я., Жербицький В.Г. через журналістів газет «Факти», «Дзеркало тижня», «Високий замок», «Сегодня» розголошували дані досудового слідства, що ганьблять мене, як людину, принижують мою честь і гідність.

У зв’язку з цим я подав Генеральному прокурору заяви про порушення кримінальної справи відносно слідчих Личика С.Я., Жербицького В.Г. за ст.387 ч.2 КК України, а також за ст.364 ч.3, ст.365 ч.3 КК України (т.33, а.с.23; т.35, а.с.86; т.36, а.с.152,161; т.37, а.с.153).

Однак, по моїх заявах про порушення кримінальних справ не приймались рішення у передбаченому ст.97 КПК України порядку. Постанови не виносились, копії постанов мені не направлялись!

Слідчі ГПУ Личик С.Я., Жербицький В.Г. звертались з рапортом до наглядових прокурорів з проханням винести постанови в порядку, зазначеному у ст.97 КПК України (т.35, а.с.85; т.36, а.с.2; т.45, а.с.185; т.36, а.с.180).

Але наглядові прокурори відмовлялись виносити постанови по суті моїх заяв, а направляли мені довільні листи-відповіді.

Я був позбавлений можливості належного, законного розгляду моїх заяв про порушення кримінальних справ.

Заяви подані мною про порушення кримінальних справ відносно слідчих Личика С.Я., Жербицького В.Г., не розглянуті у передбаченому ст.97 КПК України порядку по сьогоднішній день!

Незаконними діями прокурорів І.Бабенка, Є.Зінченка, А.Хочунського, О.Дегтярьова я був позбавлений можливості оскарження до суду постанов у разі відмови в порушенні кримінальної справи відносно слідчих ГПУ, які були явно та очевидно упереджені відносно мене!

Це унеможливило реалізацію мною гарантованого ст.55 Конституції України права на оскарження в суді рішень (постанов), які зобов’язаний був прийняти прокурор, що в свою чергу порушило моє право на справедливий судовий розгляд належним судом (параграф 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

В апеляційній скарзі я мотивовано і однозначно вказав на вищенаведені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону.

У своїх виступах в апеляційному суді м.Києва, поданих суду додатково у письмовому вигляді, я аргументовано зазначив про те, що розслідування у справі проводили слідчі, прокурори ГПУ, які підлягали відводу, доказом чого була Окрема ухвала суду першої інстанції, яка вступила в законну силу на день розгляду справи в апеляційному суді.

Окремо я наголошував на Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011р. №19-рп/2011 в справі про оскарження бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо заяв про злочини та на Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.11р. №9 про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо офіційного тлумачення ст.97 КПК України.

Проте, апеляційний суд м.Києва проігнорував повністю в ухвалі вказане мною істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону – те, що розслідування справи проводили слідчі, прокурори ГПУ, які підлягали відводу.

Суд апеляційної інстанції не дав юридичної оцінки цьому порушенню, не проаналізував його, не спростував його в ухвалі.

Одночасно, є антиконституційним, незаконним висновок апеляційного суду про те, що відповіді прокурорів на мої заяви про порушення кримінальних справ відносно слідчих і прокурорів є достатньою підставою вважати, що не було порушень мого права та вимог закону.

Це суперечить вимогам ст.55 Конституції України ст.97 КПК України, Рішенню Конституційного Суду України від 14.12.2011р. №19-рп/2011.

У зв’язку з наведеним оскаржувані судові рішення підлягають до скасування.

2) Відповідно до вимог, зазначених у ч.3 ст.369 КК України (станом на 2007-2009рр.) – особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу.

Згідно ч.2 ст.44 КК України – звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом.

Пленум Верховного Суду України від 26 квітня 2009р. №5 «Про судову практику у справах про хабарництво» в п.22 роз’яснив, що у діях особи, яка у звязку з вимаганням у неї хабара, перш ніж його дати, звернулась до органів влади з метою викрити вимагача, складу злочину немає. Тому вона звільняється від відповідальності на підставі не ч.3 ст.369 КК України, а п.2 ч.1 ст.6 КПК України.

Як вбачається з матеріалів даної кримінальної справи, слідчим ГПУ винесено 7 (сім) Постанов про порушення перед судом питання про звільнення від кримінальної відповідальності свідків: Залізного І.І., Олійника П.М., Косенка В.О., Стасюка Я.Г, Турко Г.О., Петрова В.В, Даниляка С.С., Мельничук О.Я. на підставі ч.3 ст.369 КК України.

Своє прохання орган слідства мотивував тим, що вищеозначені свідки добровільно звернулись із заявами про давання нібито мені хабара до порушення кримінальної справи відносно мене до органу, наділеного законом правом на порушення кримінальної справи.

20 вересня 2011р. суд першої інстанції оголосив винесену ухвалу, якою відмовив органу слідства у звільненні названих свідків від кримінальної відповідальності.

Своє рішення суд мотивував тим, що звільнення свідків було би можливе лише тоді, якщо б відносно них були порушені кримінальні справи за ст.369 КК України.

До того ж, вищеозначені особи допитувались виключно в якості свідків, що суперечить та не ґрунтується на вимогах кримінально-процесуального законодавства.

Необхідно також зазначити, що вказаним особам не пред’являлось обвинувачення за ст.369 КК України, вони не допитувались слідчими в якості підозрюваних, чи обвинувачених!

Отже, суд вірно прийшов до висновку, що зазначені особи не підлягають звільненню від кримінальної відповідальності.

Одночасно, суд невірно вказав в ухвалі, що слідчий або прокурор вправі самостійно, без звернення до суду з постановою або поданням, вирішити питання про відмову у порушенні кримінальної справи стосовно цих осіб в порядку ст.ст.99,130 КПК України.

В даній кримінальній справі в Генеральній прокуратурі України не зареєстровано заяв від вказаних свідків.

В матеріалах справи є лише фотокопії заяв, які неналежно засвідчені і не зареєстровані в ГПУ.

А основне полягає в тім, що сам орган слідства вказує, що заяви свідки подали після того, як нібито передали мені хабар, а не до передачі нібито хабара!

В цьому випадку, керуючись роз’ясненнями п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2009р. №5, слідчий не має права вирішувати питання про відмову в порушенні кримінальної справи відносно вказаних свідків.

Це прерогатива лише суду, який відмовив у такому звільненні!!!

У зв’язку з цим не дано юридичної оцінки діям свідків і така оцінка в подальшому слідчими і судом є неможливою з наведених вище підстав.

На час розгляду справи апеляційним судом означена ухвала набула законної сили, оскільки прокурор відкликав свою апеляцію на ухвалу.

В додатках до апеляції, в доповненнях до апеляції, у своїх письмових поясненнях, наданих апеляційному суду, я наголошував на невідповідності вироку суду даній ухвалі суду.

На тім, що суд дав неправильне тлумачення закону в останньому абзаці наведеної ухвали суду.

На тім, що вирок суду ґрунтується на показах свідків, відносно яких попередньо не було порушено кримінальних справ за ст.369 КК України та не допитано в якості підозрюваних, обвинувачених.

Вирок суду та дана ухвала суду є взаємовиключними, суперечливими одне одному документами.

Апеляційний суд в ухвалі проігнорував зазначені мною порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, неправильного тлумачення закону, відсутності юридичної оцінки дій свідків, не проаналізував їх в ухвалі та не спростував.

Висновок:

а) останній абзац ухвали Оболонського районного суду м.Києва, датованої 19.09.11р. та проголошеної 20.09.11р., не відповідає вимогам кримінально-процесуального та кримінального законів України;

б) вирок Оболонського районного суду м.Києва, датований 19.09.2011р., в частині покликань на покази свідків, яким відмовлено у звільненні від кримінальної відповідальності за ч.3 ст.369 КК України у зв’язку з тим, що відносно них не порушено кримінальних справ, не пред’явлено обвинувачення, протирічить ухвалі суду та в цілому є антиконституційним і незаконним.

в) в ухвалі апеляційний суд не проаналізував, не дав юридичної оцінки тому факту, що вирок обґрунтовано показами осіб, відносно яких слідчий зобов’язаний був порушити кримінальні справи у зв’язку з вчиненням останніми, за версією слідства, злочинів, передбачених ст.369 КК України, пред’явити цим особам обвинувачення, допитати в якості обвинувачених.

Апеляційний суд не дав юридичної оцінки тому факту, що суд першої інстанції відмовив у звільненні від кримінальної відповідальності вищеозначених свідків, а орган слідства, зважаючи на обставини справи, не має права і підстав звільнити цих свідків від кримінальної відповідальності.

Лише суд, відповідно до вимог ч.2 ст.44 КК України вправі звільнити від кримінальної відповідальності!

Ці взаємовиключні обставини та мої доводи не спростовані апеляційним судом.

У зв’язку з неправильним тлумаченням закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають до скасування.

3) У вироку суду першої інстанції та ухвалі апеляційного суду вказано, що я міг вжити заходів до суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, Львівського окружного адміністративного суду, Львівського апеляційного господарського суду, нібито, з метою прийняття ними потрібних рішень шляхом звернення до них та орієнтації на прийняття потрібних рішень завдяки своєму службовому становищу голови ЛАА Суду та судді цього суду.

У судових рішеннях також зазначено, що мої дії органом слідства вірно кваліфіковані, так як я займав відповідальне становище – працював суддею.

Проте, висновки, тлумачення закону, а саме ст.368 КК України, судами двох інстанцій, у прийнятих ними рішеннях є незаконними, невірними, неправильними.

Так, в касаційній скарзі від 15.04.12р. я належно мотивував об’єктивну неможливість голови апеляційного суду вжити заходів до суддів, членів судових колегій, які слухали конкретні справи, з метою прийняття ними потрібних рішень.

У своїх доводах я покликався на Закони України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», згідно яких судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону.

Вимоги даних законів мені були відомі, а тому я ніколи не звертався до суддів ЛАА Суду з проханнями, вказівками про необхідність прийняття рішень в конкретних справах.

Як голова суду, я діяв в рамках функціональних обов’язків, зазначених в ст.28 Закону України «Про судоустрій України».

Всі ці обставини чітко викладені в касаційній скарзі.

В доповненнях до касаційної скарги вважаю за необхідне звернути увагу касаційного суду на те, що в державі Україна професійним суддею, зокрема, є та особа, яка склала присягу перед Президентом України!

З 1991 року, тобто з часу незалежності України, як держави, я жодного разу не приймав присяги судді в державі Україна, в тому числі і перед Президентом України!

Причини неприйняття мною присяги, як судді, перед Президентом України я чітко виклав у своїх поясненнях в судовому засіданні суду першої інстанції.

Як суддя, у Львівському апеляційному адміністративному суді я не мав на доповіді конкретних адміністративних справ, я не брав участь в роботі судових колегій, що розглядали конкретні справи.

Зокрема, в мене не було на доповіді і адміністративних справ, які мені вмінені судовими рішеннями.

Я не брав участі при їх розгляді судовими колегіями ЛАА Суду!

Я не міг брати участі в розгляді конкретних адміністративних справ судовою колегією ЛАА Суду, так як не прийняв присяги судді в державі Україна перед Президентом України.

У зв’язку з наведеним, я не міг бути суб’єктом злочину зазначеного в ст.368 КК України, займати відповідальне становище, як суддя, так як я не приймав Присяги судді!

Суд першої інстанції та апеляційний суд проігнорували наведені мною доводи, не дали їм юридичної оцінки, не спростували їх.

У зв’язку з неправильним тлумаченням закону судами двох інстанцій, відсутності спростування моїх доводів в ухвалі апеляційного суду, судові рішення підлягають до скасування.

4) В Окремій ухвалі, оголошеній 20.09.11р., суд першої інстанції вказав, що факти порушень прав обвинуваченого Зварича І.С., що випливають зі змісту презумпції невинуватості, підлягають перевірці, за наслідками якої, у випадку встановлення фактів порушень вказаних вище прав обвинуваченого, вжиття відповідних заходів з метою запобігання в подальшому визначених чинним законодавством прав обвинуваченого на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, порушеної відносно мене!

В апеляції я чітко зазначив, що суд першої інстанції не вправі був виносити обвинувальний вирок відносно мене та Любашевського В.П., оскільки в Окремій ухвалі чітко зазначив необхідність перевірки фактів порушення органом слідства презумпції моєї невинуватості.

Така перевірка могла бути проведена тільки на стадії досудового слідства після направлення справи на додаткове розслідування, так як слідчі та прокурори Генеральної прокуратури України, які розслідували справу, здійснювали нагляд за розслідуванням, підлягали відводу відповідно до ст.ст.54,58,60 КПК України.

В абзаці 13,14 Окремої ухвали чітко встановлено судом факт упередженого відношення до мене вказаних слідчих, прокурорів, порушення ними презумпції невинуватості, тобто наявності обставин, що викликають сумнів у їх об’єктивності!

Саме тому суд зобов’язаний був направити дану справу на додаткове розслідування її (справи) слідчими та прокурорами, що не порушували презумпції моєї невинуватості.

У зв’язку з цим є неправильним та незаконним висновок суду першої інстанції про те, що в разі підтвердження порушень презумпції невинуватості І.Зварича слідчими та прокурорами, це не впливає на доведеність вини І.Зварича, оскільки не стосується предмету доказування та не впливає на допустимість зібраних у справі доказів (абз.16 Окремої ухвали).

По-перше: Попередньо суд в абз.13,14 Окремої ухвали встановив факт порушень презумпції моєї невинуватості слідчими та прокурорами ГПУ, що розслідували справу, здійснювали нагляд за розслідуванням.

По-друге: Якщо суд встановив факт порушення презумпції моєї невинуватості, то це означало упередженість, необ’єктивність цих  слідчих і прокурорів відносно мене, моєї вини у справі.

По-третє: Висновок суду в абз.15 про необхідність більш детальної перевірки фактів порушень моєї презумпції невинуватості слідчими та прокурорами ГПУ чітко вказує на те, що дана кримінальна справа підлягала направленню на додаткове розслідування згідно вимог ст.281 КПК України! у зв’язку з наявністю обставин, які викликають сумнів в об’єктивності цих слідчих і прокурорів!

Апеляційний суд м.Києва проігнорував в ухвалі вказані мною підстави до скасування вироку суду першої інстанції, не проаналізував їх, не дав їм юридичної оцінки, не спростував мої доводи.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що Окрема ухвала вступила в законну силу ще в жовтні 2011р., ніким з учасників процесу не оскаржувалась.

Наявність в законній силі такої Окремої ухвали підтверджує висновок про те, що суд першої інстанції не мав права виносити обвинувальний вирок, який суперечить Окремій ухвалі суду!

Аналізуючи наявну в матеріалах судової справи в т.71, а.с.151 довідку за підписом прокурора Є.Зінченка про те, що нібито перевірку порушень презумпції невинуватості І.Зварича проведено і таких фактів не встановлено, звертаю увагу касаційного суду на очевидній формальності, неповноті такої перевірки, її незаконності.

Про це я мотивовано вказав у доповненні до апеляції від 22 січня  2012р.!

Прокурор Є.Зінченко, перевищуючи свої службові повноваження, зловживаючи ними, жодної перевірки не проводив і не мав законних прав перевіряти діяльність Генерального прокурора України, першого заступника Генерального прокурора України, заступника Генерального прокурора України!

Довідка Є.Зінченка суперечить встановленим Окремою ухвалою суду обставинам!

На злочинні дії прокурора Є.Зінченка я подав заяву Генеральному прокурору України про порушення кримінальної справи за ст.365 ч.3 КК України!

Апеляційний суд м.Києва не звернув уваги на вищенаведені мною підстави скасування вироку суду першої інстанції, не проаналізував їх, не проаналізував вироку суду першої інстанції, та не спростував в ухвалі.

Ухвала апеляційного суду є формальною, немотивованою, у своїй основі простим плагіатом вироку суду першої інстанції, в якій проігноровано та упущено вказані мною в апеляції істотні порушення вимог кримінально-процесуального законодавства, зазначених в п.2,3,5,7,11 ч.2 ст.370 КПК України, та не дано аналізу, юридичної оцінки, не спростовано мої доводи неправильного тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту – ст.368 КК України, та врегульовано вимогами п.3 ч.1 ст.371 КПК України.

Звертаю увагу касаційного суду на факти неоднакового застосування апеляційним судом м.Києва одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно-небезпечних діянь, що потягло прийняття цим судом різних за змістом рішень.

Про це я зазначав в апеляції, у своєму виступі в апеляційному суді, наводячи конкретні справи, що були предметом розгляду апеляційного суду.

На підставі наведеного та керуючись ст.62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і свобод людини, ст.ст.54,58,60,370,371,390,398 КПК України, ст.44 КК України,

ПРОШУ СУД: