Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Доповнення до Касаційної скарги Зварича І.С. №2 від 22.09.2012 р.

В судову палату у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ

м. Київ, вул. П.Орлика, 4а

 

засудженого

Зварича Ігоря Степановича

перебуваю під вартою в Київському СІЗО

м. Київ, вул. Дехтерівська, 13

 

 

 

Доповнення

до касаційної скарги на вирок Оболонського райсуду м. Києва від 19-20.09.2011р. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30.03.2012р.

 /Доповідач суддя Романець Л.А./

 

 

15 квітня 2012 року я подав касаційну скаргу на вищевказані рішення судів двох інстанцій.

До початку розгляду справи в касаційному суді я подаю доповнення до касаційної скарги.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду в зв’язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального законодавства і неправильним застосуванням кримінального закону підлягають до скасування.

Істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону на досудовому слідстві, під час розгляду та винесення вироку і ухвали судами двох інстанцій полягали в наступному.

 

I.             Порушено моє право на захист

/ст. 370 ч. 2 п. 3 КПК України/.

 

Обвинувачення, вирок місцевого суду, ухвала апеляційного суду умисно обґрунтовані недопустимими доказами.

1) Такими недопустимими доказами у справі є покази в якості свідків:

Залізного І.І. – т. 7 а.с. 1, 8, 100, 114, 123, 150, 187, т. 64-68.

Косенка В.О. – т. 12 а.с. 15, 22, 28, 54, 82, т. 47 а.с. 24, т. 64-68.

Олійника П.М. – т. 7 а.с. 166, 178, 187, т. 11 а.с. 3, 8, 13.

Стасюка Я.Г. – т. 13 а.с. 38, т. 64-68.

Турко Г.О. – т. 13 а.с. 26, 31, 63, т. 65-68.

Петрова В.В. – т. 13 а.с. 91, 99, т. 65-68.

Даниляка С.С. – т. 16 а.с. 6, 11, т. 65-68.

Багряка А.Ст. – т. 16 а.с. 19, 33, 43, 49,т. 65-68.

Мельничук О.Яр. – т. 18 а.с. 6, 13, 18, 37, 43, 49, 54, 121,т. 47 а.с. 34, т. 65-68.

Любашевського В.П. – т. 13 а.с. 4, 11, 105, 127.

               

Покази дані цими особами в якості свідків є недопустимими, так як орган слідства, відповідно до вимог ст.ст. 94, 95, 96, 97 КПК України зобов’язаний був порушити кримінальні справи відносно вказаних осіб за ст. 369 ч. 1, 2 КК України після подачі ними явки з повинною про давання хабара.

/т. 1 а.с. 27; т. 11 а.с. 3; т. 12 а.с. 15; т. 13 а.с. 1; т. 13 а.с. 21, 22, 87; т. 16 а.с. 3; т. 18 а.с.1/.

Після порушення кримінальних справ відносно І.Залізного, П.Олійника, В.Косенка, Я.Стасюка, Г.Турко, В.Петрова, С.Даниляка, А.Багряка, О.Мельничук, вони не могли допитуватись в якості свідків!

Особа, яка допитується в якості свідка попереджається про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

Вищевказані особи мали бути допитані слідчим в якості підозрюваних чи обвинувачених за ст. 369 ч. 1, 2 КК України, з роз’ясненням їм прав, передбачених ст.ст. 43, 43-1 КПК України.

Підозрюваний чи обвинувачений вправі відмовитись давати покази щодо будь-яких осіб, дій чи подій, а не лише стосовно себе, близьких родичів і членів сім’ї, як свідок, відповідно до ст. 63 Конституції України.

Таким чином, допит вказаних осіб як свідків, відносно яких слідчий зобов’язаний був порушити кримінальні справи за ст. 369 ч. 1, 2 КК України – незаконний!

Покази, здобуті під час допиту І.Залізного, П.Олійника, В.Косенка, Я.Стасюка, Г.Турко, В.Петрова, С.Даниляка, А.Багряка, О.Мельничук, як свідків – є недопустимими доказами, якими орган слідства та суди двох інстанцій не вправі обґрунтовувати мою вину.

Саме про це і було вказано в ухвалі Оболонського райсуду м. Києва від 19-20.09.2011р., яка набула законної сили до розгляду справи Апеляційним судом м. Києва та прийняття ним рішення 30.03.2012р.

Зокрема, суд відмовив у звільненні від кримінальної відповідальності перерахованих осіб, так як відносно них не порушувались кримінальні справи за ст. 369 ч. 1, 2 КК України, що суперечить та не ґрунтується на вимогах кримінально-процесуального законодавства України.

/т. 68 Ухвали суду 19-20.09.2011р./.

Орган слідства не вправі відмовити в порушенні кримінальних справ відносно вищезазначених осіб за п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, оскільки в матеріалах справи відсутні дані про їх звернення в органи влади з заявами щодо вимагання в них  хабара до моменту передачі такого хабара.

/п. 22 Постанови Пленуму ВС України від 26.04.12р. № 5 «Про судову практику про хабарництво»/.

Ці підстави до скасування вироку місцевого суду були вказані мною в апеляції, проте всупереч вимогам ст. 377 КПК України, апеляційний суд не проаналізував їх, не дав їм оцінки, не спростував їх.

Це є грубим порушенням права на захист.

 

2) Недопустимими доказами у справі, якими обґрунтовано мою вину, є покази дані в якості свідків Колодкою Л.Ст., Скреметою О.О.

/т. 13 а.с. 46, 51, 56, 63, 69, 74/.

Як вбачається з Постанови слідчого ГПУ С.Личика від 07.10.2009р. в діях Л.Колодки, О.Скремети і судді В.Любашевського вбачаються ознаки злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 368 КК України, тобто пособництво в отриманні хабара у великому розмірі.

/т. 14 а.с. 202/.

Проте, слідчий ГПУ С.Личик, всупереч вимогам ч. 2 ст. 11 КК України, прийшов до незаконного висновку, що дії Л.Колодко та О.Скремети є малозначимими, не становлять суспільної небезпеки, а тому відмовив в порушенні кримінальної справи відносно них.

В той же час, їх співучасника у скоєнні злочину суддю В.Любашевського притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України.

Постанова слідчого С.Личика від 07.10.2009р. є незаконною, оскільки суспільно-небезпечні наслідки діяння, вчиненого у співучасті Л.Колодкою, О.Скреметою і В.Любашевським є спільними для цих співучасників, і не можуть ділитись на частки.

В кримінальному праві немає такого, що дії одного з співучасників визнаються злочином, а дії іншого – малозначним діянням.

Незначна роль, про яку вказує слідчий ГПУ С.Личик, відносно Л.Колодко та О.Скремети, може бути врахована лише судом при призначенні покарання чи при його звільненні!

/науково-практичний коментар КК України за редакцією М.Т.Мельника, М.І.Хавронюка, Київ, Юридична думка, 2012, а.с.58/.

Основним є те, що відносно Л.С.Колодко та О.О.Скремети, як співучасників у скоєнні злочину з суддею В.Любашевським, слідчий не вправі був виносити Постановити про відмову в порушенні кримінальної справи за малозначимістю, так як іхні діяння цей слідчий ГПУ кваліфікував за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 368 КК України – пособництво в отриманні хабара у великому розмірі (15 тис. доларів США), що само по собі є заподіянням істотної шкоди фізичним особам!

Отже, слідчий С.Личик зобов’язаний був порушити кримінальну справу відносно Л.Колодко, О.Скремети за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України, пред’явити обвинувачення за цими статтями і допитати в кості обвинувачених, з правами, зазначеними в ст. 43 КПК України.

Домовленість між слідчим ГПУ Слизиком та Л.Колодко і О.Скреметою про дачу останніми брехливих показів відносно мене, стали основною причиною грубого порушення закону цим слідчим при винесенні Постанови від 07.10.2009р., як подяки за умисно неправдиві покази цих двох осіб в якості свідків!

В зв’язку з вищенаведеним, покази Л.Колодко та О.Скремети – є недопустимими доказами, оскільки їх було допитано як свідків, в той час, як вони мали бути допитані, як обвинувачені.

Про недопустимість доказів у вигляді показів Л.Колодко, О.Скремети в якості свідків я вказував в апеляції на вирок /т. 69 Апеляція/.

Проте, Апеляційний суд м. Києва, не маючи можливості спростувати мої доводи, не дав їм юридичної оцінки, не проаналізував їх, і не спростував!

Вимоги ст. 377 КПК України було порушено, як і мої права на захист і справедливий суд!

 

3) Недопустимими доказами у справі є протоколи обшуків, проведених по місцю моєї роботи у 2008 році в кабінетах № 11, 12, 13 по вул. Стецька, 13 у м. Львові,  та по місцю мого проживання в кв. 12а по вул. Тарнавського, 74а.

В матеріалах справи наявні підроблені, пошкоджені, неналежно і невідомо коли завірені фотокопії, відзняті з інших фотокопій протоколи обшуків.

/т. 4 а.с. 04-40, т. 6 а.с. 15-39/.

На цих фотокопіях Протоколів обшуків відсутні підписи всіх учасників слідчої дії обшуку, проставлені інші дати, які були вказані в оригіналах, яких немає у справі.

На фотокопіях стоїть печатка слідчої групи та підпис прокурор Є.Зінченко.

Однак, прокурор Є.Зінченко не входив в слідчу групу ГПУ у даній справі.

/ т. 1 а.с. 22, 96, 157, 161, 173, 206, 252/.

На фотокопіях відсутні вказівки про день, місяць, рік, коли вони завірені.

Відсутня вказівка, чи відповідає ця фотокопія Протоколу обшуку – оригіналу!

У фотокопії Протоколів обшуку внесено зміни в суть протоколу щодо переліку речей, які вилучались під час обшуку!

Про все це я вказував в Апеляціях на вирок суду, проте апеляційний суд не проаналізував моїх доводів та не спростував їх.

Таким чином, ухвала апеляційного суду від 30.03.2012р. не відповідає вимогам ст.377 КПК України, що є доказом порушення моїх прав на захист.

В судовому засіданні я подавав письмові клопотання про допит в якості свідків слідчих ГПУ, понятих, інших службових осіб, що були присутні при проведенні обшуків, для усунення протиріч, очевидних у фотокопіях Протоколів обшуків, однак суд відмовив мені в цьому.

Апеляційний суд м. Києва не проаналізував в ухвалі мої доводи, викладені в апеляції з цього приводу та не спростував їх, чим порушив вимоги ст. 377 КПК України.

Таким чином, моє право на захист було порушене.

/т. 65-67/

/Апеляція від 09.10.2011р. – Розділ III а.с. 49 – друкований текст/.

Крім цього, в матеріалах справи відсутній оригінал Постанови про пред’явлення мені остаточного обвинувачення від 28.12.2009р.!

Натомість, є фотокопія, неналежно засвідчена, ніби-то такої Постанови від 18.12.2009р. за підписом слідчого С.Личика, яку завірив прокурор Є.Зінченко печаткою Слідчої групи ГПУ, без вказівки дати засвідчення, та чи відповідає вона оригіналу!

До того ж, ця фотокопія зроблена з іншої фотокопії!

Заміна оригіналу постанови про пред’явлення мені остаточного обвинувачення від 28.12.2009р. на підроблену фотокопію Постанови від 18.12.2009р. була зроблена умисно, так як 30.12.2009р. біля 24 год. ночі в будинку УСБУ у Львівській області по вул.Вітовського, 55 у відсутності адвоката мені оголосили про закінчення слідства.

З 28.12.2009р. по 30.12.2009р. слідчими ГПУ я був умисно позбавлений можливості захищатись від надуманого, штучно сфабрикованого обвинувачення шляхом заявлення клопотань, заяв, подачі доказів, що підтверджували моє алібі в інкримінованих діях!

Суд першої інстанції умисно не звернув уваги на ці грубі порушення моїх прав на захист!

Суд апеляційної інстанції не проаналізував моїх наведених доводів, не дав їм юридичної оцінки, не спростував їх в ухвалі від 30.03.2012р.

/т. 69 Апеляція від 09.10.2011р. Друкований текст, арк. 50, абз. 1-3/.

Тим самим було порушено моє право на захист.

 

3) Під час досудового слідства, виходячи з вимог ст.ст. 94, 95 ГПК України та ст.55 Конституції України, я подав заяву в Генеральну прокуратуру України про вчинення злочинів слідчими ГПУ відносно мене. 

Проте, всупереч вимогам, встановленим в ч.2 ст.97 КПК України мої заяви про скоєння злочину не були вирішені у законному порядку, рішень по них не було прийнято, копій Постанов, які я міг би оскаржити в суд, не було мені скеровано.

Так, я подав заяви:

- 07.12.2008р. про скоєння злочину слідчими Жербицьким В., Писулькою М., Якубовським М. за ст.364 ч.3, 365 ч.3, 377 ч.1 КК України.

 ( т.33 а.с.23).

- 31.08.2009р. я подав заяву про порушення кримінальної справи за ст.387 ч.2 КК України відносно заступника Генерального прокурора України Р.Кузьміна, начальника слідчого відділу ГПУ В.Жербицького.

 (т.35 а.с.86).

- 04.11.2009р. подав заяву Генеральному прокурору України О.Медведьку про прийняття Постанови по заявах про вчинення злочинів відносно мене його заступником Р.Кузьміним та слідчим В.Жербицьким, передбачених ст.365 ч.3 КК України.

 (т.36 а.с.6).

- 25.11.2009р. подав заяву Генеральному прокурору України О.Медведьку про порушення кримінальних справ відносно його заступника Р.Кузьміна, начальника ГПУ В.Жербицького, слідчого ГПУ М.Пасульки за ст.365 ч.3 КК України і винесення Постанови по заяві про злочин.

 (т.36 а.с.112).

- 25.11.2009р. я подав заяву О.Медведьку про порушення кримінальної справи за ст.387 ч.2 КК України відносно Р.Кузьміна та В.Жербицького.

 (т.36 а.с.161).

- 27.11.2009р. – рапорт слідчих ГПУ Жербицького, С.Личина на ім’я начальника управління з розгляду ОВС ГПУ з вимогою вирішити заяви І.зварича та винести Постанови згідно вимог ч.2 ст.97 КПК України.

 (т.36 а.с.180).

- 22.12.2009р. заява слідчому ГПУ М.Пасульці про порушення кримінальної справи відносно голови СБУ В.Наливайченка за ст.365 ч.3 КК України з приводу його злочинних дій відносно мене протягом 2008-2009 років.

 (т.37 а.с.153).

- 11.01.2010р. заява Генеральному прокурору України О.Медведьку про вчинення злочинів відносно мене ним, заступником Р.Кузьміним, В.Щоткіним за ст.365 ч.3 КК України.

 (т.44 а.с.13).

- 10.09.2009р. заява прокурору Львівської області О.Баганцю про порушення кримінальної справи відносно співробітників УСБУ у Львівській області за незаконне проникнення в кабінет судді І.Зварича, проведення ОТЗ без Постанов голови апеляційного суду, інші дії за ст.365 ч.3 КК України.

 (Особова справа ув’язненого І.Зварича Львівське, Київське СІЗО, Чернігівське СІЗО, т.4 а.с.19).

- 09.04.2010р. заява Генеральному прокурору України О.Медведьку про порушення кримінальної справи відносно заступників Р.Кузьміна, В.Щоткіна, слідчих В.Жербицького, С.Личика за ст.365 ч.3 КК України в зв’язку з фабрикуванням справи, знищенням доказів у справі, підроблення фотокопій у справі.

 (т.51 а.с.61).

- 16.04.2010р. заява про злочини, вчинені співробітниками УСБУ у Львівській області щодо мене на ім’я голови СБУ.

 (т.51 а.с.131-132).

Бездіяльність генерального прокурора України О.Медведька, що виразилася у неналежному, незаконному ігноруванні розглянути мої заяви про злочини службових осіб ГПУ та СБУ, вчинені ними в процесі розслідування справи, порушила моє право на захист, Конституційне право оскарження до суду Постанов прокурора згідно ст.55 Конституції України, позбавила мене доступу до справедливого суду під час розслідування.

Цю умисну бездіяльність О.Медведька я оскаржував згідно ст.236 КПК України в попередньому розгляді і в судовому слідстві місцевого суду (т.56 а.с.46, 47, 82-111; т.67 а.с.224).

Всупереч вимогам кримінально-процесуального законодавства, ст.299, 317 КПК України суд першої інстанції не дослідив вищенаведені порушення під час судового слідства, не дав їм аналізу та оцінки у вироці.

Суд грубо порушив вимоги ст.323, 394 КПК України при постановленні вироку.

В апеляційній скарзі я обґрунтовано вказав на ці порушення, та просив скасувати вирок в зв’язку з порушенням права на захист.

 (т. 69 Апеляція на вирок, подана 09.10.11р., арк.. 54 друкованого тексту, абз. 3, п.7).

Проте, апеляційний суд м. Києва умисно не проаналізував моїх вищенаведених доводів в ухвалі від 30.03.2012р., не дав їм юридичної оцінки, не спростував їх, чим порушив вимоги, зазначені в ст. 377 КПК України (Ухвала апеляційного суду від 30.03.2012р.).

Вирок місцевог суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, права на захист.

 

5) Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України – основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ці вимоги, зазначені і в ст.ст. 16-1, 53, 261 КПК України.

На виконання цих вимог, з метою захисту своїх прав, на досудовому слідстві в місцевому суді та в апеляційному суді я подавав багаточисленні, аргументовані письмові клопотання про обов’язковий безпосередній допит в суді як свідків обвинувачення (біля 190 осіб), так і свідків захисту (біля 100 осіб).

(т. 36, а.с. 70, 85, 112, 134, 152, 161; т. 37 а.с. 83, 90, 109, 147; т. 57 а.с. 19; т.т. 65-67, 73, 74).

Однак, слідчі ГПУ, суди двох інстанцій, допустивши умисну дискримінацію моїх прав, умисно позбавили мене можливості довести свою невинуватість, шляхом виклику в суд і допиту осіб в якості свідків, не викликали і не допитали в суді свідків обвинувачення (не допитано судом біля 120 свідків обвинувачення!).

Одночасно, суди умисно відмовили у  виклику і допиту в суді біля 100 осіб свідків захисту, які володіють інформацією щодо предмету доказування у справі, тобто всіх свідків, яких я і адвокат просили допитати в суді з метою доведення моєї невинуватості у вмінених діяннях!

В зв’язку з цим необхідно зазначити, що відмова у допиті свідків обвинувачення є порушенням права особи на справедливий судовий розгляд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що використання в суді показань свідків, попередньо допитаних в поліції можливе, якщо при цьому дотримуються права сторони захисту, що передбачають забезпечення обвинуваченому можливості висловити свої заперечення стосовно показань свідків і допитати його під час дачі показань або на пізнішій стадії процесу розгляду справи (Унтерпертінгер проти Австрії).

Позбавлення сторони захисту допитати свідка безпосередньо в суді – це істотне порушення права на захист (п. 51 Рішення від 23.04.1997р. у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів» заяви № 21369/93, № 21364/93, 21427/93).

Місцевий суд в даній справі не тільки позбавив мене і захисника безпосередньо допитати в суді значну більшість свідків обвинувачення і повністю відмовив у допиті свідків захисту, в судових засіданнях упереджений суд забороняв учасникам процесу задавати питання свідкам обвинувачення підсудному, з тих підстав, що буцімто їх вже допитували слідчі ГПУ на досудовому слідстві і це є в протоколах! (т. 65 а.с. 138).

Вищенаведене є об’єктивним доказом очевидної дискримінації судом моїх прав на захист, небажання повноти всесторонньо розглянути справу, істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону.

 

6) В доповненні до касаційної скарги на вирок та ухвалу судів двох інстанцій від 25.07.2012р. я прошу касаційний суд скасувати оскаржувані рішення з тієї підстави, що кримінальні справи відносно мене як судді та судді В.Любашевського були порушені слідчим ГПУ М.Пасульком, в той час як відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 48 – порушити кримінальну справу відносно судді вправі лише Генеральний прокурор України чи його заступник.

Кримінальне провадження у справі відносно мене і судді В.Любашевського  після 04 серпня 2010 року могло тривати лише в тому випадку, якщо були б дотримані вимоги вказаного закону.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ про це чітко вказав при розгляді конкретної справи в ухвалі від 28.02.2012р.

Крім цього, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є незаконні і підлягають до скасування з тих підстав, що кримінальну справу відносно В.Любашевського порушено слідчим ГПУ В.Жербицьким всупереч вимог ст. 10 ч. 5 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992р.

З 02.01.1989р. В.Любашевський працював стажистом адвоката Олевського району Житомирської області (Наказ № 15 від 22.12.1988р. Житомирської обласної колегії адвокатів).

З 03.05.1989 В.Любашевський зарахований членом Житомирської обласної колегії адвокатів і направлений на роботу адвокатом в юридичну консультацію Олевського району Житомирської області (Наказ № 6 від 27.04.1989р. Житомирської обласної колегії адвокатів).

В зв’язку з цим на В.Любашевського у 2009 році розповсюджувались додаткові гарантії при порушенні кримінальної справи, незалежно від того, що у 2009 році він безпосередньо не працював адвокатом в зв’язку з роботою на посаді судді.

Проведення слідчих дій з В.Любашевським, після порушення кримінальної справи відносно нього некомпетентною особою (слідчим ГПУ) – є протиправним, беручи до уваги вимоги ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 10 Закону України  «Про адвокатуру».

В зв’язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства – права на захист, судові рішення підлягають до скасування.

 

7) Як вбачається з вироку Оболонського райсуду м. Києва від 19-20.09.2011р. та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 30.03.2012р., моя вина доводилась на підставі відеозйомок, незаконно проведених в службових кабінетах № 12 та № 13 по вул.Стецька, 13 у м. Львові судді І.Зварича.

Ці відеознімання зафіксовані на відеокасетах формату VHS, наданих співробітниками СБУ слідчим ГПУ (т. 3 а.с. 01).

Ці відеокасети визнані речовими доказами у справі, що нібито підтверджують мою вину.

Так, слідчим С.Личиком визнано речовими доказами:

- Постановою від 30.12.2009р. відеокасету № 131, на якій зафіксовано частково зустріч П.Олійника та І.Зварича нібито 03.11.2008р.

 (т. 10 а.с. 03).

А також аудіокасети телефонних розмов І.Зварича та П.Олійника, проведених нібито 04 та 11.11.2008р. № 3183, 3199.

 (т. 10 а.с. 03-04).

- Постановою від 30.12.2009р. відеокасету № 110, на якій лише частково зафіксовано зустріч І.Залізного та І.Зварича нібито 11.11.2008р.

 (т. 10 а.с. 09-11).

- Постановою від 21.01.2009р. відеокасету № 121 та № 122, на яких лише частково зафіксовано зустрічі І.Зварича та П.Олійника нібито 02.12.2008р.

 (т. 11 а.с. 298).

- Постановою від 21 січня 2009 року відеокасету № 93, на якій лише частково зафіксовано зустріч І.Зварича – В.Косенка нібито 07.10.2008р.

 (т. 12 а.с. 167-169).

- Постановою від 10 квітня 2009 року відеокасету № 94, на якій лише частково зафіксовано зустріч І.Зварича – В.Любашевського нібито 08.10.2008р.

 (т. 14 а.с. 11).

- Постановою від 21 січня 2009 року відеокасету № 113, на якій лише частково зафіксована зустріч І.Зварича –А.Багряка нібито 18 листопада 2008 року та аудіокасету № 3304.

 (т. 16 а.с. 96-98).

- Постановою  від 15 січня 2009 рок відеокасету № 118, на якій лише частково зафіксовано зустріч І.Зварича-О.Мельничук нібито 25.11.2008р. та аудіокасет №3231, 3263, 3239, 3315, 3297,3232.

 (т. 18 а.с. 208-213).

Відповідно до вимог ст. 255 КПК України після призначення справи до судового розгляду суддя повинен забезпечити підсудному, його захисникові, коли вони заявляють про це клопотання, можливість ознайомитись з матеріалами справи.

Проте, упереджений суд умисно не дав мені та моєму захиснику можливості ознайомитись з матеріалами справи, доказами, якими обґрунтовували мою вину слідчі, відмовив у всіх клопотаннях про ознайомлення з вищенаведеними доказами.

 (т. 56 а.с. 72, т. 65 а.с. 7, т. 65 а.с. 39, т. 65 а.с. 109, т. 66 а.с. 8, т. 67 а.с.155).

Переслідуючи мету позбавити мене та мого захисника реальної можливості захисту від сфабрикованого обвинувачення, судді Оболонського райсуду м. Києва, відмовили мені та моєму захиснику в ознайомленні з матеріалами справи так як нібито: «відсутній процесуальний порядок ознайомлення учасників процесу з вищезазначеними матералами!!!» (т. 66 а.с. 8).

Такі незаконні дії суду є шедевром юридичної винахідливості!

Ці незаконні дії суду є очевидним реальним доказом грубого порушення моїх прав на захист.

Апеляційний суд м. Києва у своїй ухвалі також вказав, що відповідно до вимог, зазначених в ст.ст. 218-220, 255 КПК України – ознайомлення обвинуваченого, підсудного з доказами у справі аудіо- та відеокасетами не передбачено!!!

(т. 68 а.с. 193 ухвали абз. 5).

 

Висновок: суди двох інстанцій умисно, цілеспрямовано не давали мені та адвокату знайомитись з доказами у справі, щоб я не довів аргументовано свою невинуватість!

В зв’язку з порушенням судами двох інстанцій вимог ст. 370 ч. 2 п.3 КПК України вирок від 19-20.09.2011р. та ухвала від 30.03.2012р. підлягають до скасування.

Керуючись ст.ст. 9, 19, 55, 129 Конституції України, ст.ст. 5, 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 16-1, 43, 97, 212-222, 236, 255, 306, 323, 324, 370, 377, 390, 398 КПК України, ст.ст. 11, 44 КК України,  ст. 48 Закону України  «Про судоустрій  і статус суддів», ст. 10 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.1992р.,

 

                                       прошу суд:

 

1)            Прийняти доповнення до касаційної скарги від 15 квітня 2012 року.

2)            Вирок Оболонського райсуду м. Києва від 19-20.09.2011р. та ухвалу  

          Апеляційного суду м. Києва від 30.03.2012р. скасувати, а справу закрити.

3)            Доставити мене в зал суду на розгляд поданої мною касаційної скарги з

          метою дати аргументовані, детальні пояснення з приводу поданої скарги.

4)            В зв’язку з очевидністю у справі реальних, істотних порушень вимог   

         кримінально-процесуального закону – зупинити виконання рішення

         суду!!!

 

 

      22 вересня 2012 року                                                                              І. Зварич