Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Касаційна скарга адвоката (ч.1)

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
01024, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4 а

захисника
Цвєтінського Станіслава Андрійовича
02167, м. Київ, вул. Лисківська, 22, кв. 120
тел.  096- 684-40-64

в інтересах засудженого 
за ч. 3 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 383 КК України до 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади пов’язані з виконанням  організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на 3 роки з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності,
Зварича Ігоря Степановича,
відбуває покарання  в Менській виправній колонії № 91 Управління Державної пенітенціарної служби України в Чернігівській області (15652, Чернігівська обл., Менський р-н , смт. Макошине)


КАСАЦІЙНА СКАРГА
на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 19 вересня 2011 року
та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 30.03.2012 

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.03.2012 залишено без змін вирок Оболонського районного суду м. Києва від 19 вересня 2011 року, яким  Зварича Ігоря Степановича засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 383 КК України до 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади пов’язані з виконанням  організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на 3 роки з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності.
З цим погодитися не можна. 
Відповідно до ст. 398 КПК України підставами для скасування або зміни  вироку чи  ухвали є істотне порушення кримінально - процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону. 
Вважаю, що вирок Оболонського районного суду м. Києва від 19 вересня 2011 року Зварича Ігоря Степановича засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 383 КК України від 19.09.2011 та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2012 року та мають бути скасовані, а справа відносно Зварича І.С. закрита на підставі п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК України (за відсутності події злочину) за наступних підстав. 
Ні під час досудового слідства, ні при розгляді справи Оболонським районним судом м. Києва та Апеляційним судом м. Києва засуджений Зварич І.С. свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 368КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 383 КК України не визнав.
 

ІСТОТНЕ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНО - ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНУ 

При постановленні вироку судом допущено істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що негативно позначилися на повноті судового слідства.

Розслідування справи особами, які  підлягали відводу згідно зі ст. ст. 370 п. 5 КПК України

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що доводи засудженого Зварича І.С. в апеляції на предмет порушення норм досудового слідства принципу невинуватості, що виразилося в неодноразових виступах посадових осіб ГПУ в засобах масової інформації з твердженням про доведеність його винуватості у вчиненні злочинів до винесення обвинувального вироку, до уваги не беруться, оскільки суд відреагував на такі порушення вимог  кримінально-процесуального закону винесенням окремої ухвали на адресу Генеральної прокуратури України.  Разом з тим, такі порушення згідно зі ст. 370 КПК України не є підставою для скасування вироку суду.
З цим погодитися не можна за наступних підстав.
20 вересня 2011 року Оболонський районний суд м. Києва оголосив окрему ухвалу у даній справі щодо порушень конституційних прав підсудного Зварича І.С., допущених слідчими та прокурорами Генеральної прокуратури України, співробітниками Служби безпеки України під час досудового слідства.
Таким чином, суд визнав, що порушення прав та законних інтересів підсудного Зварича І.С., які вчинили посадові особи правоохоронних органів мали місце.
Службові особи ГПУ та СБУ ще на стадії досудового слідства за допомогою ЗМІ України незаконно формували передчасну позицію суду, щодо того, що я є винуватим в інкримінованих мені злочинах! (абзац 13 Окремої ухвали).
В окремій ухвалі суд зазначив, що ці посадові особи мали робити розрізняння між твердженнями, що Зварич І.С. підозрювався чи обвинувачувався у вчинені злочину і відвертим визначенням, що він вчинив злочин, в зв’язку з чим особливе значення має вибір слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого.
Саме в зв’язку з порушенням слідчими та прокурорами ГПУ під час досудового слідства презумпції невинуватості з підстав, зазначених в ст.54 ч. 1 п. 4, ст.58, ст. 60 п. 4 КПК України, обвинувачений Зварич І.С. вимагав відводу від розслідування прокурорів Кузьміна Р.Р., Щоткіна В.І., слідчого Жербицького В.Г., Личика С.Я. та інших. 
Як вбачається з окремої ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 20.09.2011, визначені прокурори та слідчі ГПУ – підлягали відводу від слідства у цій справі, в зв’язку з порушеннями ними презумпції невинуватості обвинуваченого Зварича І.С. у цій справі.
Оскільки слідчі, які розслідували дану справу та прокурори, які наглядали за розслідуванням даної справи, підлягали відводу з вищеозначених підстав, то дана кримінальна справа підлягала поверненню на додаткове розслідування відповідно до ч. 1 ст. 246 або ч. 1 ст. 281 КПК України, п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 6 «Про практику застосування кримінально – процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції» або п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування» від 11.02.2005 № 2.
Про це підсудний Зварич І.С. просив у своєму письмовому клопотанні про направлення даної справи на додаткове розслідування, направленому з Київського СІЗО після попереднього розгляду 04 жовтня 2010 року (т. 56 а.с. 112).
Суд не розглянув в судовому засіданні це клопотання, рішення по якому всупереч ст. 281 ч. 2 КПК України так і не було прийнято. 
Відповідно до ч. 2 ст. 370 КПК України вирок в усякому разі належить скасувати, якщо розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу.


Порушено правила підсудності

Дозволи на проведення обшуку надавалися дозволи Шевченківським районним судом м. Львова, незважаючи на те, що орган, який провадив досудове слідство - ГПУ не знаходився за цією адресою, а також Львівський апеляційний адміністративний суд та місце вчинення злочину не знаходилися на території Шевченківського району м. Львова

Оскаржуваний вирок підлягає до скасування в зв’язку з порушенням правил підсудності при визначенні суду та винесенні постанов про обшук по місцю роботи та проживання підсудного  Зварича І.С. Шевченківським районним судом м. Львова 02 грудня 2008 року.
Зокрема, подання про проведення обшуку житла, чи іншого володіння особи (службового приміщення судді) подається судді за місцем провадження слідства (ч. 5 ст. 177 КПК України).
Місцем провадження слідства є той район, де вчинено злочин – ст. 116 ч. 1 КПК України.
Постанову про порушення кримінальної справи відносно Зварича І.С. 02 грудня 2008 року виніс слідчий Генеральної прокуратури України Пасулька М.В. Слідство у справі проводила ГПУ, яка знаходиться у м. Києві на вул. Різницькій, 13/15.
02 грудня 2008 року у постанові про порушення кримінальної справи Зваричу І.С.  інкримінували вчинення дій, які він нібито вчинив у м. Львові в приміщенні обласної державної адміністрації, що знаходиться по вул. Винниченка м. Львова.
Дане приміщення знаходиться на території Галицького району м. Львова.
Приміщення Львівського апеляційного адміністративного суду у грудні 2008 року знаходилось на території Галицького району м. Львова – вул. Саксаганського, 13.
В грудні 2008 року Зварич І.С. проживав у м. Львові по вул. Тарнавського, яка знаходиться на території Галицького району м. Львова.
Заявник Залізний та свідок Олійник В.М. у м. Львові в грудні 2008 року не   проживали.
З вищенаведеного вбачається, що органи слідства зобов’язані були звернутися з поданням про проведення обшуку у службовому кабінеті голови Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С. та в його квартирі, де він фактично проживав -  до Галицького районного суду м. Львова.
В зв’язку з цим, постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2008 року є незаконні, як є незаконним проведення на підставі цих постанов обшуків по місцю роботи Зварича І.С. та за місцем його проживання. 

Незаконність притягнення до кримінальної відповідальності  

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що посилання засудженого Зварича І.С. в апеляції на обґрунтування позиції про незаконність  притягнення його без згоди Верховної Ради України на викладену в Рішенні від 01.12.2004 № 19-рп/2004 думку Конституційного Суду України про те, виключення необхідності такої згоди змінами до Закону України « Про статус суддів» в редакції 15.12.1992, внесеними 08.10.1999, є звуженням встановленої законом гарантії захисту судді, не ґрунтуються на вимогах закону.
З цим погодитися не можна за наступних підстав.
02 грудня 2008 року відносно Зварича І.С. порушено кримінальну справу за ст. 368 ч. 3 КК України.
07 грудня 2008 року начальником слідчого відділу Генеральної прокуратури України винесено постанову про притягнення в якості обвинуваченого судді, голови Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С. за ст. 368 ч. 3 КК України та обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд, про що вказано в поданні Жербицького В.Г. до Верховної Ради України про надання згоди на затримання та арешт (взяття під варту) Зварича І.С. від 12 грудня 2008 року. 
18 грудня 2008 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про надання згоди на затримання та арешт (взяття під варту) судді Львівського апеляційного адміністративного суду Зварича І.С.».
10 березня 2009 року Печерський районний суд м. Києва обрав обвинуваченому в особливо тяжкому злочині (ст. 368 ч. 3 КК України) Зваричу І.С. запобіжний захід – взяття під варту з утриманням його у Львівському слідчому ізоляторі. 
В подальшому суди України продовжували утримання Зварича І.С. під вартою, посилаючись лише на підстави, зазначені в постанові Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2009.
Таким же чином, запобіжний захід Зваричу І.С., 30 вересня 2010 року при попередньому розгляді даної справи Оболонським районним судом м. Києва  залишено без змін. 
01 червня 2011 року захисником було заявлено клопотання про звільнення підсудного Зварича І.С. з-під варти та обрання йому запобіжного заходу не пов’язаного з позбавленням волі, в зв’язку з незаконним утриманням під вартою у Київському слідчому ізоляторі, всупереч вимогам ч. 2 ст. 29 Конституції України, статей 17, 18 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини та рішень цього суду в справах «Єлоєв проти України», «Фельдман проти України», «Харченко проти України».
Не спростувавши в своїй ухвалі жодної з наведених в клопотанні підстав звільнення підсудного Зварича І.С. з-під варти, на які послався захисник, та не навівши мотивування того, чому суд не бере до уваги вищезазначені закони, не надавши їм жодної оцінки, суд в черговий раз формально послався на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2009 року щодо необхідності утримування підсудного Зварича І.С. під вартою.
Згідно зі статтею 5 КПК України – ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку встановлених законом.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи станом на 07 грудня 2008 року підсудний Зварич І.С. працював суддею, головою Львівського апеляційного адміністративного суду.
Чинне законодавство з метою забезпечення незалежності і недоторканості суддів передбачає особливий порядок притягнення їх до кримінальної відповідальності.
Зокрема, відповідно до частини третьої статті 126 Конституції України суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.
Ця ж вимога була закріплена в частині другій статті 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції Закону України «Про внесення зміни до ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 08 жовтня 1999 року.
Однак, в редакції Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року в ч. 2 ст. 13, яка діяла до внесення у неї змін 08.10.1999 року, було вказано – судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України. Вони не можуть бути піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без згоди органу, який обрав суддю на посаду.
Законом України 1999 року ці положення було вилучено, що призвело до звуження обсягу недоторканості суддів і зниження рівня гарантій їхньої незалежності.
В зв’язку з цим Конституційний Суд України 01 грудня 2004 року рішенням у справі № 19-рп/2004 за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої частини 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) вирішив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені.
В рішенні Конституційного Суду України вказано, що системний аналіз ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції від 15.12.1992, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про внесення зміни до ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 08.10.1999, а також ч. 1 і ч. 2 ст. 126 Конституції України свідчить, що в ухваленому Законі 1999 року не дістали відображення положення частин першої, другої статті 126, інші положення Конституції України, а також законів, якими закріплено гарантії незалежності суддів.
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
На думку Конституційного Суду України зниження рівня гарантій незалежності суддів у разі прийняття нових законів чи внесення змін до чинних законів є неприпустимим. Звуження існуючої в Законі України «Про статус суддів» в редакції Закону від 15 грудня 1992 року гарантії притягнення до кримінальної відповідальності судді лише за згодою Верховної Ради України та інших, що були виключені при прийнятті 08 жовтня 1999 року Закону України «Про внесення зміни до ст. 13 Закону України «Про статус суддів», опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист.
Саме тому Конституційний Суд України вказав, що додаткові гарантії незалежності і недоторканості суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами, а тому не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 вказано, що гарантії незалежності і недоторканості суддів як носіїв судової влади та самостійності судів як судових органів визначено Конституцією України та Законом України від 15.12.1999 № 2862-XII «Про статус суддів», зокрема такою гарантією є особливий порядок притягнення судді до відповідальності.
Окрім того, 25 травня 1998 року Пленум Верховного Суду України при розгляді протесту заступника Генерального прокурора України на Постанову Харківського обласного суду у справі за обвинуваченням голови районного суду Р. за ст. 86, ст. 168 ч. 3 та іншими статтями Кримінального кодексу України, якою справу було скеровано на додаткове розслідування, відмовив у задоволенні протесту, так як Верховна Рада України не давала згоди на притягнення судді Р. до кримінальної відповідальності.
Незважаючи на відсутність такої згоди, слідчий Генеральної прокуратури України порушив кримінальну справу відносно судді Р., провів обшуки, виконав інші слідчі дії та притягнув Р. до кримінальної відповідальності.
За таких обставин Верховний Суд України чітко вказав, що недоторканість суддів гарантується не тільки Конституцією України, а й законами України, зокрема додаткові гарантії, не зазначені в Конституції України, передбачені в ст. 13 Закону Ук4раїни «Про статус суддів» від 15.12.1992 і не суперечать п. 1 Розділу XV Основного Закону.
В поданні до Верховної Ради України начальник слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицький В.Г. просив лише дати згоду на затримання та арешт обвинуваченого вже на той час за ст. 368 ч. 3 КК України судді Зварича І.С.
Прохання про дачу згоди Верховної Ради України на притягнення до кримінальної відповідальності судді Зварича І.С. в поданні слідчого ГПУ не було вказане.
Подання слідчого до Верховної Ради України датоване 12 грудня 2008 року.
До того часу, відносно судді Зварича І.С. вже було порушено кримінальну справу, проведено обшуки в службовому та жилому приміщенні судді, пред’явлено обвинувачення судді Зваричу І.С. та обрано запобіжний захід.
18 грудня 2008 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 697-XI, якою дала згоду на затримання та арешт судді Зварича І.С.
Згоди на притягнення до кримінальної відповідальності судді Зварича І.С. Верховна Рада України не давала.
Разом з тим, така згода Верховної Ради України відносно Зварича І.С. була обов’язкова, виходячи з вимог ч. 1 ст. 126 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року, Закону України «Про внесення зміни до ст. 13 Закону України «Про статус суддів», вищенаведеного системного аналізу цих положень рішенням Конституційного Суду України № 19-рп/2004 від 01.12.2004, пленумів Верховного Суду України від 25.05.1998 у справі обвинувачення голови районного суду Р. та від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади».
Порушення порядку притягнення до кримінальної відповідальності судді Зварича І.С. слідчим Генеральної прокуратури України стало в подальшому підставою обрання незаконно обвинуваченому Зваричу І.С. 10.03.2009 Печерським районним судом м. Києва запобіжного заходу – взяття під варту. 

Порушено вимоги ч.6 ст. 218 КПК України (що діяли в 2010-2011роках) та ст. 255 КПК України  про забезпечення права підсудного  на ознайомлення з матеріалами справи у суді  

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 218 КПК України (яка діяла в квітні-червні 2010р.) обвинуваченого та його захисника не можна було обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитись з усіма матеріалами справи.
Проте, 29.04.2010р. по ініціативі слідчих ГПУ суддею Апеляційного суду м. Києва, всупереч вищенаведеній вимозі ч. 6 ст. 218 КПК України, при перевищенні строків тримання обвинуваченого Зварича І.С. під вартою у СІЗО, його та захисників було обмежено в часі ознайомлення з матеріалами справи до 15.06.2010р. (т. 52, а.с. 32).
В даному випадку мало місце, як порушення Закону, так і практики застосування цього Закону суддею Апеляційного суду м. Києва, оскільки суддя допустив неоднакове застосування вимог ст. 218 ч.6 КПК України.
В ухвалі апеляційного суду зазначено, що наведені в апеляції засудженого Зварича І.С. доводи на предмет непред’явлення йому для ознайомлення аудіо- й відео матеріалів не ґрунтуються на вимогах кримінально-процесуального кодексу, оскільки ст.ст. 218-220, 255 КПК України пред’явлення останніх при ознайомленні з матеріалами справи не передбачено.
З цим погодитися не можна за наступних підстав.
Згідно зі ст. 218 КПК України слідчий,  визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку оголошує про це обвинуваченому і пред’являє йому матеріали  справи для ознайомлення про що зазначається в протоколі  про оголошення обвинуваченому  про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи.
Матеріали кримінальної справи складаються із документів.
Згідно зі ст. 83 КПК України документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи.
Документами є предмети, на яких за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо зафіксована  певна інформація. 
Таким чином, аудіо й відеозаписи у цій кримінальній справі є документами. 
Слідчий та суд зобов’язані були надати обвинуваченому (підсудному) Зваричу І.С. аудіо-відеоматеріали для ознайомлення до початку судового процесу.
Це їх обов’язок , а не право.
Не надання зазначених документів (аудіо-відеокасет) для ознайомлення Зваричу І.С. до початку судового процесу є  порушенням права обвинуваченого на захист, тобто істотним порушенням  кримінально-процесуального закону, а згідно з ч. 2 ст. 370 КПК України вирок в усякому разі належить скасувати. 
Відповідно до ст. 255 КПК України після призначення справи до судового розгляду суддя повинен забезпечити  підсудному, його захисникові ознайомитися з матеріалами справи.
Таке письмове клопотання підсудний Зварич І.С. подав до Оболонського районного суду м. Києва 03.10.2010 (т.56, а.с.72).
Крім цього, під час слухання справи в суді в підготовчій частині судового засідання підсудний Зварич І.С. повторно звернувся з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи, так як під час досудового слідства він незаконно всупереч вимогам ст. 218 ч. 6 КПК України, був обмежений в часі ознайомлення з всіма матеріалами справи, а саме заява від 03.10.2010 не була задоволена (т.65, а.с.7).
Підсудний Зварич І.С. просив ознайомити його з матеріалами справи до початку судового слідства, щоб мати можливість брати активну участь в судовому засіданні, заявляти мотивовані клопотання, задавати питання свідкам, давати покази у справі.
Однак суд відмовив підсудному Зваричу І.С. в задоволенні клопотання про ознайомлення з матеріалами справи до початку судового слідства.
25.10.2010 підсудний Зварич І.С. втретє звернувся до суду з клопотанням надати можливість йомуі ознайомитись зі всіма матеріалами справи, так як це не право суду, а обов’язок.
Однак, суд незаконно повторно відхилив це клопотання (т.65, а.с.39).
11.11.2010 підсудний Зварич І.С. в черговий раз звернувся з клопотанням до суду  та просив суд ознайомити його з матеріалами справи (т.65, а.с.109). Суд знову ж незаконно відмовив йому в ознайомлені з цими матеріалами справи, вказавши що відсутній процесуальний порядок ознайомлення з вказаними матеріалами (т.66, а.с.8).
В судовому процесі підсудний Зварич І.С. заявив, що ще до початку судового слідства він заявляв клопотання про ознайомлення його з матеріалами справи, але суд відмовив йому та наддав можливість ознайомитися з матеріалами під час слухання цієї справи. Оскільки до матеріалів справи були долучені і відеоматеріали, з якими він хотів би ознайомитися, суд відмовив йому, мотивуючи це тим, що вони (відеокасети) опечатані та він зможе з ними ознайомитися після того, як вони будуть переглянуті в судовому засіданні.
Письмове клопотання про надання для ознайомлення відеоматеріалів заявлялося і захисником підсудного Зварича І.С. під час судового слідства, але в його задоволення судом було відмолено 
11.08.2011 перед початком перегляду відеозаписів підсудний Зварич І.С. заявив, що він вважає за можливе ознайомитися тільки з початком і закінченням відеозапису та поінформував суд, що пізніше заявить клопотання про надання йому можливості разом із захисником ознайомитися  із відеоматеріалами в повному обсязі. 
Після перегляду відеокасет, суд в цей же день (11.08.2011) о 16 год. 06 хв. головуючий суддя у справі запропонував підсудному Зваричу І.С. дати показання по суті справи. 
Підсудний Зварич І.С. заявив клопотання, підтримане захисником, про надання йому для перегляду відеокасети із відеозаписом, зробленим по місцю його роботи. 
Суд, не розглянувши це клопотання, поставив на обговорення питання про оголошення показань підсудного Зварича І.С. у зв’язку з тим, що підсудний відмовився давати показання в судовому засіданні.
В той час, як прокурор вважав за можливе оголосити показання підсудного Зварича І.С., захисник підсудного Зварича І.С. наполягав розглянути заявлене клопотання Зварича І.С. та прийняти по ньому рішення по суті. Судом було вислухано і думку інших учасників процесу: підсудного Любашевського В.П. та його захисника Тетерка І.П., які підтримали клопотання захисника підсудного Зварича І.С.