Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Касаційна скарга адвоката (ч.2)

При цьому, підсудний Зварич І.С вдруге звернувся до суду та пояснив, що він не відмовляється від дачі показань, але клопоче про надання можливості ознайомитися з вищезазначеним відеозаписом.
Суд клопотання підсудного Зварича І.С. не розглянув, та ухвалив: «У зв’язку з тим, що підсудний Зварич І.С. відмовився давати показання в судовому засіданні, оголосити його показання, які він дав під час судового слідства» (т. 67 а.с. 153, 155).
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 263 КПК України підсудний в судовому засіданні має право заявляти клопотання.
Статтею 296 КПК України передбачено, що при заявленні клопотань суд, вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв’язує ці клопотання.
Обмеживши права підсудного Зварича І.С. на ознайомлення з відеоматеріалами та, не розглянувши належним чином в установленому порядку клопотання підсудного, заявленого в судовому засіданні, суд тим самим порушив процесуальні права підсудного, чим допустив істотне порушення кримінально-процесуального закону. 

При перегляді в судовому засіданні відеозаписів було встановлено, що більшість їх є неякісними: недостатня якість зображення, звуку, із записів не зрозуміла суть розмов, речень, слів, уривки фраз та речень не дають можливості зрозуміти про що йде мова між особами, які засняті на відеоплівці.
Про це ще в ході проведення досудового слідства у справі вказував обвинувачений Зварич І.С. при ознайомленні з висновками судових експертиз відеозвукозапису, проведених експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Тимком Є.В. (т. 24, а.с. 59, 135).

Проглянувши відеозаписи 09.08.2011 в судовому засіданні, підсудний Зварич І.С. заявив, що ці записи робилися на монтованих носіях інформації, тобто інформація, яка знімалася в різний час була поміщена на одну касету. Відеокасети, які були проглянуто в судовому засіданні мають тривалість 90 хвилин і на них неможливо записати інформацію, яка записувалася протягом 1, 2, 3 місяців (т. 67 а.с. 151). На відеокасетах, які були переглянуті в судовому засіданні були записи за різні дні та місяці, що може свідчити про монтаж цих відеозаписів за різні дні на одну відеокасету та ставить  під сумнів висновки експертам КНДІСЕ про те, що відеофонограма представлена на дослідження є оригіналами та монтажу не піддавалися. 

Оскільки згідно з висновками криміналістичних експертиз відеозаписи монтажу не піддавалися, а перегляд відеокасет надавав підстави в цьому сумніватися, 17 серпня 2011 року захисником підсудного Зварича І.С. було заявлено клопотання про виклик в судове засідання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Тимка Євгена Валентиновича для допиту в якості свідка з приводу проведених ним експертиз відеозаписів та технічної апаратури (т. 62 а.с.142).

Крім питань щодо проведених ним досліджень, у свідка Тимка Є.В. підлягало з’ясуванню також - чому висновок експерта, складений 28.12.2009 має номер № 1258-1259, а висновок, який складений на день пізніше має менший номер, а саме № 1256-1257 (т. 24 а.с. 109, 131).
В задоволенні клопотання судом безпідставно було відмовлено.

Порушення права обвинуваченого (підсудного) на захист

Під час досудового слідства слідчими ГПУ проводились очні ставки між Зваричем І.С. свідками Залізним І., Мельничук О., Косенком В., Багряком А., Любашевським В. на яких були присутні захисники Юхименко Р. та Савка Я. Проте слідчим було заборонено цим адвокатам ставити питання свідкам, чим позбавив Зварича І.С. реального та дієвого захисту його прав. Таким чином здобуті докази є недопустимими.
У березні, квітні 2009 року, перебуваючи під вартою у Львівському СІЗО, обвинувачений Зварич І.С. був позбавлений можливості реально користуватися послугами адвоката, так як під час його зустрічей у СІЗО з адвокатами Юхименко Р.І., Савкою Я. був присутній оперативний працівник Львівського СІЗО.
Це суперечило п.4 ст.12 Закону України "Про попереднє ув'язнення".
В присутності оперативного працівника СІЗО Зварич І.С. був позбавлений можливості обговорювати з адвокатами питання, пов'язані з захистом його прав та законних інтересів.
В подальшому захисник Юхименко Р.І. була усунута органом досудового слідства з мотивуванням про вчинення незаконних дій. Матеріали на неї були направлені до Львівської кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури.
Незважаючи на те, що  головою дисциплінарної палати КДК адвокатури Львівської області 18.06.2010 винесено постанову про  відмову в порушенні дисциплінарного провадження відносно адвоката Юхименко Р.І. за відсутністю в її діях порушень Закону України « Про адвокатуру», Правил адвокатської етики та ст. 13 Закону України «Про попереднє ув’язнення» Оболонським районним судом м. Києва відмовлено в допуску Юхименко Р.І. в якості захисника підсудного Зварича І.С.
Суддя Дев'ятко В.В. не перевіряв підстав усунення Юхименко Р.І. 27.04.10 р. від захисту прав підсудного, не дав їм оцінки.
Дії судді Дев'ятка В.В. по не допуску до захисту Зварича І.С. в суді адвоката Юхименко Р.І. від 30.09.2010р. - є незаконними.
Ці дії судді в попередньому розгляді справи та вищеописані дії слідчих на досудовому слідстві грубо порушили право підсудного Зварича І.С. на захист.

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що неприйняття судом рішення про допуск як захисника Зварича І.С. адвоката Цвєтінського С.А. під час визначення Головою Верховного Суду України підсудності даної справи та її скерування з одного суду до іншого не призвело до порушення права Зварича І.С. на захист, оскільки у вказаний період часу будь-яких процесуальних дій за його участю не проводилося.
З цим погодитися не можна за наступних підстав.
Таке тлумачення суду не ґрунтується на законі.
30.06.2010 сином обвинуваченого Зварича І.С. – Зваричем В.І. з адвокатом Цвєтінським С.А. було укладено угоду про надання правової допомоги відповідно до якої адвокат прийняв на себе зобов’язання про захист прав та законних інтересів Зварича І.С.
Відповідно до ст. 63 Конституції  України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Статтею 64. Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені,.
Протягом трьох місяців у період з 30.06.2010 по 30.09.2010 обвинувачений Зварич І.С. був позбавлений можливості спілкуватися (отримувати правову допомогу) із захисником (т. 56, а.с. 48).
Це і є порушенням права обвинуваченого на захист.
Відповідно до вимог, зазначених в ст. 59 Конституції України – кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Законом не обмежується кількість захисників, які можуть надати професійну допомогу підсудному під час слухання справи в суді.
До початку слухання справи в Оболонському районному суді м. Києва до суду звернувся із заявою фахівець права Кушлак Владислав Володимирович, який просив допустити його в якості захисника  Зварича І.С. у даній кримінальній справі під час судового розгляду (т. 56 а.с. 140).
Кушлак В.В. надіслав до суду договори на участь у справі в якості захисника Зварича І.С., які просив направити Зваричу І.С. в слідчий ізолятор, оскільки був позбавлений можливості особистої зустрічі з обвинуваченим для вирішення питання щодо укладення договору  про правову допомогу (т. 56 а.с. 173).
Однак, судді Оболонського районного суду м. Києва  не поінформували підсудного Зварича І.С. про факт надходження до суду таких документів, не вручили йому копій договору, не повідомили його про намір Кушлака В.В. захищати його права та законні інтереси в суді. 
Судом не обговорювалось дане питання в судовому засіданні.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК України істотне порушення чинного законодавства, яке регламентує право на захист, у передбачених законом випадках тягне скасування судових рішень.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві» - рішення суду підлягають обов’язковому скасуванню тоді, коли істотне порушення законодавства, яке регламентує право на захист, обмежило підсудного у здійсненні цього права.
Оболонський районний суд м. Києва не надавши підсудному Зваричу І.С.   документи на укладення угоди з Кушлаком В.В. про здійснення його захисту в суді, незаконно обмежив його в захисті в суді та у вільному виборі ним захисника.
 Підсудний Зварич І.С. перебував під вартою в 2010 році у Київському СІЗО і фактично не міг знати про звернення до суду Кушлака В.В.


Досудовим слідством не об’єднані в одне провадження справи (про отримання хабарів та про викрадення, знищення документів)

В ухвалі суду зазначено, що твердження засудженого Зварича І.С. в апеляції про те, що судом безпідставно не було вжито заходів для об’єднання в одне провадження даної справи з кримінальною справою щодо знищення та пошкодження оригіналів окремих документів у ній колегія суддів вважає не обґрунтованими.
 З цим погодитися не можна за наступних підстав.
30 квітня 2010 року прокурори ГПУ встановили, що в кримінальній справі про обвинувачення Зварича І.С., Любашевського В.П., яка є предметом розгляду Оболонського районного суду м. Києва знищено, викрадено, пошкоджено біля 500 особливо важливих документів.
В зв’язку з цим прокурором ГПУ Зінченком Є.П. порушено кримінальну справу за ст. 357 ч. 2 КК України 30.04.2010 відносно підсудного Зварича І.С. (справа № 49-2959).
11 травня 2010 року слідчим ГПУ Личиком С.Я. в даній кримінальній справі було поновлено судове слідство, з метою проведення додаткового розслідування (справа № 49-2630) (т. 47 а.с. 20).
Однак, всупереч вимогам ст. 26 КПК України, слідчі не об’єднали дані справи в одну, та не провели розслідування.
Такі дії суперечать вимогам ст. 22 КПК України, оскільки неможливо без належного розслідування та встановлення хто саме викрав, знищив особливо важливі документи, яке значення вони мають для встановлення істини в даній справі, яким чином і де були скоєнні дані дії, повно та всесторонньо розглянути дану справу в суді.
У вироку зазначено, що «суд не бере до уваги посилання Зварича І.С. та його захисника на відсутність у справі оригіналів ряду документів та речових доказів. При цьому суд зважає на те, що у квітні 2010 року при наданні обвинуваченому Зваричу І.С. матеріалів кримінальної справи № 49-2630 для ознайомлення виявлено факт викрадення з матеріалів справи окремих аркушів. Крім того, деякі документи були пошкоджені. За фактами знищення, викрадення та пошкодження документів та доказів Генеральною прокуратурою України 30 квітня 2010 року порушено кримінальну справу № 49-2959 відносно Зварича І.С. за ч. 2 ст. 357 КК України» (т. 68 а.с. 224).
Разом з тим, згідно зі статтею 120 КПК України досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. Цей строк може бути продовжений районним прокурором - до трьох місяців, прокурором області – до шести місяців. Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.
З моменту порушення кримінальної справи відносно Зварича І.С. за ч. 2 ст. 357 КК України на день винесення йому вироку (19.09.2011) у справі № 49-2630 пройшло понад 17 місяців.
Оболонський суд м. Києва не витребував з Генеральної прокуратури України інформації про прийняте рішення у кримінальній справі № 49-2959 станом на вересень 2011 року.
Таким чином, на момент винесення вироку Зваричу І.С. не було з’ясовано чи провадиться досудове слідство у кримінальній справі № 49-2959, якщо так, то коли та ким саме - Генеральним прокурором України чи його заступниками було продовжено строк досудового слідства у ній (до скількох місяців), чи притягувався хтось із осіб у цій справі до кримінальної відповідальності, чи прийнято рішення про закриття кримінальної справи, якщо слідство зупинено, то з яких підстав.
На момент закінчення судового слідства у справі проведеним об’єктивним та усестороннім розслідуванням у кримінальній справі № 49-2959 та вироком суду, який би вступив в законну силу не встановлено та не доведено, які саме оригінали документів, ким, коли, в зв’язку з чим були викрадені, знищенні, пошкодженні.

Порушено принцип змагальності та дизпозитивності  

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що доводи засудженого Зварича І.С. про те, що судом безпідставно не було досліджено всіх відеозаписів його зустрічей зі свідками, додаткових доказів, зокрема його власних записів, та не допитано додаткових свідків, колегією суддів до уваги не беруться, Оскільки з відповідних відеозаписів, одержаних у ході оперативно-розшукових заходів, були у встановленому порядку відібрані, визнані речовими доказами та досліджені органом досудового слідства й судом ті,  які стосуються фактичних обставин даної справи та мають доказове значення у ній. В клопотаннях  засудженого Зварича І.С. та його захисника про дослідження додаткових доказів обґрунтовано відмовлено, оскільки останні не стосувалися предмету доказування у справі.
З цим погодитися не можна за наступних підстав.
Згідно з ст. 16-1 КПК України розгляд справи у судах відбувається на засадах загальності та диспозитивності.
Відповідно до ст. 261 КПК України – сторона обвинувачення і сторони захисту користуються рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» – суд зобов’язаний забезпечити всім учасникам процесу рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань (ст. 129 Конституції України).
Суд погодився заслухати біля 186 свідків сторони обвинувачення, вказаних в додатку № 1 до обвинувального висновку у кримінальній справі № 49-2630 (список осіб, які підлягали виклику в судове засідання). Разом з тим, в судовому засіданні було допитано лише 67 свідків, оскільки більшість свідків в суд не з’явилася. Їхні показання були оголошені судом  в порушення п.2 ч.1 ст. 306 КПК України.
В задоволенні клопотань захисника та підсудного Зварича І.С., щодо обов’язкового виклику вказаних свідків в судове засідання, суд безпідставно, пославшись на ст. 306 КПК України, відмовив, у зв’язку з неможливістю прибуття свідків до суду.
Більшість свідків надавали повідомлення та заяви пославшись на різні причини їх неприбуття до суду (хвороба, відсутність коштів на проїзд, догляд за малолітніми дітьми, хворими батьками, завантаженість по роботі, відсутність роботи та інші причини, які в більшості документально ніяким чином не були підтверджені). За таких підстав, суд мав би потворно викликати цих свідків в судове засідання, а відносно окремих із них вирішити питання щодо їх примусового приводу.
Підсудний Зварич І.С. та захисник в судовому засіданні клопотали на повторному виклику в судове засідання вказаних свідків, посилаючись на той факт, що вказаними свідками не надано до заяв, підтверджуючих документів, що унеможливлюють їх прибуття до суду. 
Суд, посилаючись на ст. 306 КПК України, та, вислухавши думку підсудного Зварича І.С. і його захисника про необхідність обов’язкового виклику в судове засідання вказаних свідків, безпідставно визнавав поважними причини їх неприбуття до суду та ухвалював рішення про оголошення показань свідків даних під час досудового слідства. 
При цьому суд не використав всі, передбачені законом, можливості для забезпечення явки в судове засідання всіх свідків.
Разом з тим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 306 КПК України суд може оголосити показання свідка дані під час досудового слідства у випадку неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива.
Оскільки до заяв свідків не було надано документів, підтверджуючих факти на які вони посилаються, причини їх неприбуття до суду не можна було визнавати поважними та неможливими. 
Суд в порушення ст. 306 КПК України оголосив без їх виклику,  визнаючи їх явку необов'язковою, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів,  що згідно зі  ст.  370 КПК України є істотним порушенням норм кримінально-процесуального законодавства.
Про порушення принципу безпосередності при дослідження доказів - показань свідків в судовому засіданні свідчать наступні факти.
Так, на 27.12.2010 в судове засідання було викликано – 36 свідків (т. 58 а.с. 35-70), на 28.12.2010 – 37 свідків (т. 58 а.с. 71-106), на 10.03.2011 у справі викликано 28 свідків (т. 60 а.с. 4-31), на 11.03.2011 викликано 38 свідків (т. 60 а.с. 32-69), а на 05.04.2011 викликано 62 свідка, яким направлено судові повістки від 12.03.2011 № Д-9 (т. 60 а.с. 201-262). Таку кількість свідків заслухати в зазначені дні було б неможливо, що свідчить про те, що суд формально віднісся до допиту свідків, маючи намір оголосити їх показання, надані під час досудового слідства. Це підтверджується і інформацією, яка міститься в повідомленнях : «При неможливості явки в судове засідання, Ви маєте повідомити суд про це завчасно, надіславши до суду заяву чи телеграму, із зазначенням причини неявки та вказавши чи підтримуєте Ви дані раніше показання» (т.60 а.с. 4).
Судові повістки та повідомлення, які направлялися свідкам (т. 60 а.с. 4-6, 8, 201-262), не відповідали вимогам п. 6.5.1 Інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації від 27.06.2006 № 68( зареєстрованому в Міністерстві юстиції 24.07.2006 за № 860/12734) в якому зазначено, що у необхідних випадках особам, зазначеним в абзацах другому, третьому, п'ятому та дев'ятому цього пункту, може бути надіслано повідомлення чи виклик у судове засідання телефонограмою або телеграмою, зміст яких повинен відповідати загальним вимогам щодо судових повідомлень (повісток).
Зазначені факти свідчать про порушення прав підсудного Зварича І.С. на захист, оскільки суд, відмовляючи в клопотаннях про виклик свідків, фактично обмежив його право на захист, тому що Зварич І.С. був позбавлений можливості в судовому засіданні задавати питання свідкам та з’ясовувати у них обставини, які мають важливе значення у справі.
Так, допитуючи на досудовому слідстві свідків, по епізоду давання хабара в розмірі 100 тис. доларів США Залізним І.І. Зваричу І.С., які зверталися із заявами про виділення їм земельних ділянок, слідчими у більшості з них не з’ясовувалися питання щодо отримання ними земельних ділянок та державних актів на землю, яким чином вони отриманою земельною ділянкою розпорядилися, якщо не здали її в оренду Залізному І.І. то чому та ряд інших. Зокрема, такі питання не з’ясовувалися у свідків Тодосенка С.В. (т.8 а.с. 13-16), Сілакова В.С. (т.8 а.с. 168-169), Коломійця Д.А. (т. 8 а.с. 88-89), Панкевича Ю.І. (т.8 а.с. 144-145) та багатьох інших свідків, незважаючи на те, що ці питання мають важливе значення у справі, оскільки станом на 06 листопада 2007 року, всі зазначені свідки вже отримали державні акти на землю та мали можливість передати земельні ділянки в оренду Залізному І.І.
Відповідно до вимог ст. 22 КПК України прокурор, слідчий  зобов’язаний був вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, є також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність.
Суд не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого.
Саме з таких підстав (з метою всебічного, повного і об’єктивного досліджень справи) захисником та обвинуваченим Зварич І.С. під час судового слідства заявлялися чисельні клопотання (про виклик свідків, зазначених в обвинувальному висновку в судове засідання, надання доручень органу, який проводив розслідування, в порядку ст. 315-1 КПК України про виконання певних слідчих дій) в задоволенні яких судом було відмовлено (т.59, а.с. 146; т. 60 а.с. 101-102; т. 61 а.с. 71).
17.08.2011 захисником та підсудним Зваричем І.С. були заявлені клопотання про виклик додаткових свідків (95 осіб), в задоволенні яких суд також безпідставно відмовив (т. 62 а.с. 139-142).
У зв’язку з відмовою судом у задоволенні клопотань, 18 серпня 2011 року захисником було заявлено, обґрунтоване належним чином, клопотання про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування. Суд в задоволенні клопотання безпідставно відмовив (т. 63 а.с. 131-187).

Відповідно до протоколу судового засідання від 18 серпня 2011 року державний обвинувач у справі – прокурор Генеральної прокуратури України Лобач В.П. заявив клопотання про долучення до матеріалів кримінальної справи постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, мотивуючи це тим, що підсудний Любашевський В.П.  давав показання про те, що на досудовому слідстві  він давав показання під тиском працівників Генеральної прокуратури України Жербицького і Личика, прокуратурою була проведена перевірка  і винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи (т. 67 а.с. 226). Суд прийняв ухвалу про приєднання цієї постанови до матеріалів кримінальної справи.
Разом з тим, при ознайомленні з матеріалами кримінальної справи, після винесення вироку у справі, було встановлено, що у справі міститься лист головуючого судді у справі, судді Оболонського районного суду м. Києва  Дев’ятка В.В. на адресу Генеральної прокуратури України від 11.08.2011 за № 1-50 в якому він просить в порядку ст. 97 КПК України провести перевірку обставин повідомлених підсудним Любашевським В.П. (щодо надання ним показань під час досудового слідства під психологічним тиском співробітників  Генеральної прокуратури України Жербицького В.Г. та Личика С.ЯЧ.). В нижній частині цього листа є напис: «Отримав, підпис, В.П.Лобач».
Про такі дії головуючого судді Дев’ятка В.В., які суперечать діючому кримінально-процесуальному законодавству, зокрема ст. 315-1 КПК України, не було нічого відомо іншим учасникам процесу (крім прокурора Лобача В.П.).
Відповідно до зазначеної норми закону, суд має вживати необхідних заходів до усунення неповноти або неправильності досудового слідства шляхом більш ретельного допиту підсудного, потерпілого, свідків, виклику й допиту нових свідків, проведення додаткових чи повторних експертиз, витребування документів, давання судових доручень у порядку, передбаченому в ст. 315-1 КПК України, вчинення інших процесуальних дій.   
Питання судового доручення в порядку ст. 315-1 КПК України в судовому засіданні 11.08.2011, ні в попередніх судових засіданнях не обговорювалось учасниками процесу в даній справі, що підтверджується протоколом судового засідання ( т.т. 65-67). 
Таким чином, головуючий суддя Дев’ятко В.В. одноособово, вступивши в поза процесуальний контакт з представником державного обвинувачення прокурором Лобачем В.П., надав останньому письмове доручення на проведення слідчих дій, перевірки показів підсудного Любашевського В.П.  (т.62, а.с.123).
Ці дії проводились під час слухання справи в суді.
Разом з тим, колегія суддів Оболонського районного суду м. Києва не приймала рішення з приводу окремого доручення Генеральній прокуратурі України, оскільки інші судді, члени колегії не були повідомлені суддею Дев’ятко В.В. про підготовку ним листа до ГПУ та передання його державному обвинувачу у справі Лобачу В.П. 
Такі дії головуючого судді Дев’ятка В.В. є незаконними та свідчать про порушення ним вимог кримінально - процесуального законодавства і в сукупності з істотними порушеннями вимог КПК України є підставою для скасування вироку суду.
Крім того, в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 18.08.2011, яку виніс старший прокурор відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими Генеральної прокуратури України старшим радником юстиції Брезіцьким В.М. зазначено, що «до відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ ГПУ надійшов рапорт начальника Головного управління організації підтримання державного обвинувачення в судах ГПУ Лобача В.П., який є державним обвинувачем у справі за обвинуваченням Зварича І.С. за ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 368, ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 383 КК України та Любашевського В.П. у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст. 27, ч.2 ст. 368 КК України, про необхідність перевірки в порядку ст. 97 КПК України заяв підсудного Любашевського В.П. про нібито здійснення у ході досудового слідства у справі на нього тиску з боку працівників ГПУ…».
Проте Любашевський В.П. про застосування до нього тиску з боку працівників ГПУ вказав в судовому засіданні ще 25.10.2010, що підтверджується протоколом судового засідання (т. 65 а.с.19 - 37).
Отримавши таку інформацію про вчинення злочину, органи прокуратури мали б прийняти рішення по повідомленню Любашевського В.П. протягом 10 діб відповідно до ст. 97 КПК України, ще на початку листопада 2010 року.
Крім того, слідчий в цій постанові не посилається на лист головуючого судді Оболонського районного суду м. Києва Дев’ятка В.В. від 11.08.2011 № Д-50, а лише на рапорт Лобача В.П.
Ця постанова про відмову в порушенні кримінальної справі (ГПУ) не надійшла офіційно через канцелярію Оболонського районного суду м. Києва, а була надана прокурором Лобачем В.П. суду, в день її винесення. 

Не прийнято рішення про скерування справи на додаткове розслідування при виконанні вимог ст. ст. 221 та 381 КПК України

18 серпня 2011 року захисником заявлено клопотання, підтримане підсудним Зваричем І.С., про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування та зміни запобіжного захисту підсудному Зваричу І.С.  Клопотання підготовлено на 57 аркушах та до нього як додатки додані  документи на 205 аркушах (т. 63 а.с. 131-187).
Суд обмежив захисника в оголошенні тексту обґрунтованого клопотання, позбавивши його можливості оголосити його зміст. 
Державний обвинувач у справі, не ознайомившись з тестом клопотання, текст якого складає 57 аркушів з додатками на 205 аркушах,  заперечив в задоволенні клопотання, заявивши, що «за результатами судового слідства обставини справи встановлені з достатньою повнотою, доводи клопотання ґрунтуються на своєрідному тлумаченні обставин справи та закону  у зв’язку з чим клопотання задоволенню не підлягає» (т. 67 а.с. 227).
Суд вислухав думку сторін щодо заявленого клопотання, о 15 год. 31 хв. видалився в нарадчу кімнату для розгляду клопотання, а  в 15 год. 50 хв. оголосив ухвалу (текст на 1 аркуші), якою клопотання відхилив, а в 15 год. 58 хв. оголосив перерву у справі.
Таким чином, суд формально підійшов до розгляду  клопотання захисника, оскільки за 20 хвилин фактично не можна ознайомитися з тестом клопотання, обміркувати його та винести обґрунтовану ухвалу про відмову в його задоволенні (т. 64 а.с. 233). Ухвала суду, якою клопотання відхилено, є немотивованою та необґрунтованою і свідчить про істотне порушення  кримінально-процесуального законодавства.