Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Касаційна скарга Зварича І.С. (Розділ ІІ)

ІІ. Неправильне застосування кримінального закону, а саме неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, допущене органом досудового слідства, судом першої інстанції та проігнороване, не досліджене і не вказане в ухвалі апеляційним судом.

1) Відповідно до вимог ч.1 ст.368 КК України, кримінальна відповідальність наступає за: одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Органом досудового слідства я обвинувачувався за ст.368 ч.2,3 КК України, оскільки, нібито, одержував хабарі за сприяння, вжиття заходів завдяки своєму службовому становищу голови суду щодо вирішення адміністративних справ у Львівському апеляційному адміністративному суді, Львівському окружному адміністративному суді, Львівському апеляційному господарському суді.

Слідчі вказували, що ці дії я вчинив шляхом: 1- звернення з цього питання до суддів ЛАА Суду, яким буде визначена справа до розгляду з метою впливу на них, чи орієнтації на прийняття зазначеного рішення, з використанням повноважень голови суду та судді, передбачених законами України «Про статус суддів», «Про судоустрій України», КАС України; 2-  передачі справи від одного судді-доповідача іншому; 3- вирішення справи таким чином у випадку прийняття її до свого провадження, чи входження безпосередньо до складу колегії.

Проте, суд першої інстанції, не встановивши цих дій у мене, у вироку вказав, що я, нібито, отримав хабарі: шляхом звернення по суті справи до суддів ЛАСу (членів колегії) та орієнтації їх на прийняття необхідного рішення.

Суд проігнорував всі інші способи діянь, які мені були вмінені слідством, і не вказав у вироку, що виключає їх. До того ж такий висновок суду не відповідає реальним обставинам справи та вимогам закону.

По-перше: В судовому засіданні було встановлено, що я не звертався до суддів ЛАА Суду по питаннях вирішення ними адміністративних справ, які були у провадженні суду і по яких мене оговорили свідки Олійник П., Залізний І., Косенко В., Багряк А., Мельничук О., Любашевський В., а тому – я не орієнтував суддів – членів колегії на прийняття необхідних рішень!

По-друге: У моєму провадженні, як судді, не було даних справ, я не входив у склад створених колегій в суді (постійних) і тих, які безпосередньо слухали справи, означені у вироку.

Вказані обставини чітко підтверджені в суді письмовими доказами, поясненнями свідків. Про це я аргументовано зазначив в апеляційній скарзі! та додатках до апеляції!

Апеляційний суд, всупереч вимогам закону, не проаналізував вказані мною підстави, не дав їм оцінки, не спростував їх.

2) У 2008р. я працював суддею, головою Львівського апеляційного адміністративного суду.

Функціональні обов’язки голови суду були визначені ст.28 Закону України «Про судоустрій України».

Функціональні обов’язки судді були визначені ст.6 Закону України «Про судоустрій України».

Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. №5 «Про судову практику у справах про хабарництво» кримінальна відповідальність, крім встановленого диспозицією ст.368 КК України, наступає також за дії, які особа не уповноважена була вчиняти, але до вчинення яких іншими службовими особами міг вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

Я, як голова апеляційного суду не міг вжити заходів до членів судової колегії, які слухали колегіально адміністративні справи у ЛАА Суді у 2008р., з метою прийняття ними необхідних рішень.

Даний висновок було встановлено та досліджено в судовому засіданні і він є об’єктивним.

Так, відповідно до вимог ст.3 Закону України «Про статус суддів» та ст.14 Закону України «Про судоустрій України» - судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону.

Саме тому я ніколи не звертався до суддів по питаннях прийняття ними рішень в конкретних справах.

Як голова суду я не мав жодного механізму впливу на колегію суддів, які приймали рішення у справах, щоб вплинути на кінцеве рішення суддів у справі.

Отже, завдяки посаді голови апеляційного суду я не міг вжити заходів до суддів, що слухали справу колегіально в апеляційному суді, для того щоб вони прийняли необхідне рішення.

Крім цього, ЛАА Суд розпочав діяльність, як орган правосуддя, з квітня 2007 року.

За період моєї роботи в апеляційному суді, по грудень 2008 року, я не входив у склад колегій, які слухали адміністративні справи, так як відповідно до Постанови Президії ЛАА Суду від квітня 2007 року займався створенням окружних адміністративних судів у 8 областях України, підшуканням та отриманням приміщення для ЛАА Суду, а в послідуючому його ремонтом та іншими організаційними питаннями започаткування роботи ЛАА Суду.

Отже, вплинути на суддів колегії, що слухали справу та виносили рішення в апеляційному суді, шляхом входження в склад колегії я не міг, так як ніколи не входив у таку колегію за час роботи в суді.

До того ж, відповідно до ст.13 Закону України «Про судоустрій України» - розгляд справ у апеляційному порядку здійснюється судом колегіально в складі не менше трьох професійних суддів.

У зв’язку з цим, в будь-якому випадку, завдяки посаді судді апеляційного суду та у разі входження в колегію, що слухає справи, я не міг вплинути на суддів щодо прийняття ними необхідного рішення, виходячи з простої арифметики! так як рішення в нарадчій кімнаті приймається більшістю голосів!

Всі вищенаведені обставини були встановлені судом першої інстанції. Саме тому суд упустив у вироку способи вчинення мною нібито діянь, пов’язаних з отриманням хабара.

Слід також зауважити, що у випадку встановлення судом фактів мого звернення до членів судової колегії з метою прийняття ними рішення, виходячи з дружніх стосунків, товариських відносин, особистого знайомства, то в моїх діях і в цьому випадку був би відсутній склад злочину, передбачений у диспозиції ст.368 КК України.

Але ж суд і цих обставин не встановив в суді, тобто не було встановлено фактів мого звернення до суддів по справах оговорення мене свідками І.Залізним, П.Олійником, В.Косенком, А.Багряком, О.Мельничук, як і не було встановлено фактів орієнтування мною суддів на прийняття потрібних рішень цим свідкам!

Необхідно зазначити, що звернутись до судді з метою орієнтування останнього на прийняття законного рішення має право будь-який громадянин України.

Для цього не потрібно займати посаду голови апеляційного суду, судді.

Тому тлумачення суду про те, що я завдяки службовому становищу голови апеляційного суду та судді цього суду міг вжити заходів до членів колегії суддів з метою прийняття ними потрібного рішення шляхом звернення до них та орієнтування їх на таке рішення – є надуманим, невірним та незаконним.

Апеляційний суд, за відсутністю аргументів спростування зазначених мною в апеляції підстав скасування вироку, не вказав в ухвалі ці підстави, не проаналізував їх, не дав їм юридичної оцінки та не спростував.

У зв’язку з цим ухвала апеляційного суду підлягає до скасування.

3) Засуджуючи мене за ст.383 ч.2 КК України, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що 11.03.2009р. я не писав і не подавав заяви про вчинення злочину відносно мене невідомими мені особами.

Відповідно, я ніким не попереджував ся про кримінальну відповідальність за ст.383 ч.2 КК України.

В Генеральній прокуратурі Україні не зареєстровано моєї заяви про вчинення злочинів відносно мене невідомими особами.

В матеріалах справи є фотокопія незнайомої мені заяви, підробленої та сфальсифікованої!

Ця фотокопія не є належно завіреною! Крім цього, дача мною показів у якості обвинуваченого, на які послалися суди, пояснення при обранні запобіжного заходу в Печерському райсуді м.Києва 10.03.2009р., які не досліджувалися в суді, не можуть бути підставою порушення відносно мене кримінальної справи за ст.383 ч.2 КК України.

Суд першої інстанції не витребував з ГПУ оригінал заяви та не дослідив його.

Суд апеляційної інстанції незаконно послався в ухвалі на, нібито, існуючу заяву та зробив висновок про те, що у своїх поясненнях слідчому я «продублював» і розширив зміст заяви, що є завідомо неправдивим повідомленням про злочин!

Покази, дані мною в якості обвинуваченого слідчому ГПУ, не є приводом, підставою для порушення кримінальної справи!!!

Пояснення, дані в якості обвинуваченого при допиті слідчим, не є повідомленням про злочин, оскільки така особа не попереджується про кримінальну відповідальність за ст.383 ч.2 КК України.

Такий висновок апеляційного суду повністю суперечить ст.ст.94,95 КПК України.

Крім того, є завідомо неправдивим висновок суду про те, що я подав 11.03.2009р. заяву у Генеральну прокуратуру України про вчинення злочину відносно мене і ця заява була належно зареєстрована!

Суд апеляційної інстанції або помилився, або завідомо вказав неправдиві дані у справі!

У зв’язку з цим ухвала апеляційного суду підлягає до скасування!


ДАЛІ (Розділ ІІІ)