Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Касаційна скарга Зварича І.С. (Зміст)

В судову палату у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

01024, м.Київ, вул. П.Орлика, 4а

 

засудженого Зварича Ігоря Степановича

відбуваю покарання в Менській ВК-№91 Управління ДПС у Чернігівській області

 

Касаційна скарга

на вирок Оболонського районного суду м.Києва від 19-20 вересня 2011 року

та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 березня 2012 року

 

Вироком Оболонського районного суду м.Києва від 19-20.09.2011 року мене визнано винним та засуджено за ст.ст. 368 ч.3, 368 ч.2, 376 ч.2, 383 ч.2 КК України, та на підставі ст.70 КК України визначено покарання 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на три роки та з конфіскацією всього майна, що є у моїй власності.

Ухвалою апеляційного суду м.Києва від 30 березня 2012 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вирок Оболонського районного суду м.Києва від 19-20 вересня 2011р. та ухвала апеляційного суду м.Києва від 30 березня 2012 р. – є антиконституційними, такими що порушують принципи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому підлягають до скасування з наступних мотивів:

1.                  Істотного порушення кримінально-процесуального закону;

2.                  Неправильного застосування кримінального закону;

3.                  Інших істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону судами першої та апеляційної інстанції.

 

І. Істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону досудовим слідством, судами першої та другої інстанції полягали в тім, що:

1) Порушено вимоги ст.218 ч.6 (що діяла у 2009-2010 роках), ст.ст.222 КПК України про обов’язковість пред’явлення матеріалів розслідування для ознайомлення (ст.370 ч.2 п.11 КПК України);

2) Порушено моє право на захист, як обвинуваченого, так і підсудного (ст.370 ч.2 п.3 КПК України);

3) Розслідування даної кримінальної справи проводили особи, які підлягали відводу (ст.370 ч.2 п.5 КПК України);

4)-5) Вирок винесено незаконним складом суду першої інстанції (ст.370 ч.2 п.2 КПК України);

6) Судом першої інстанції умисно не розглянуто та не досліджено мої письмові скарги на незаконні дії слідчих та прокурорів на досудовому слідстві (ст.234, 236 КПК України);

7) Органом досудового слідства, судом першої інстанції умисно не розглянуто та не прийнято законних рішень у передбаченому порядку по суті поданих мною письмових клопотань про направлення справи на додаткове розслідування (ст.130, 221, 281 КПК України);

8) Судом першої інстанції умисно порушено принцип безперервності судового процесу під час слухання даної кримінальної справи, а при відкладенні розгляду справи наступні розгляди проводились з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства (ч.2 ст.257, глави 25-28 КПК України);

9) Досудовим слідством та судом першої інстанції умисно не об’єднано в одне провадження кримінальні справи №49-2630 та №49-2959, що стало причиною порушення моїх прав на захист (ст.26 КПК України);

10) На досудовому слідстві, при розгляді подань на проведення обшуків по місцю моєї роботи і проживання, порушено правила підсудності (ст.370 ч.2 п.7 КПК України);

11) Вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду обґрунтовано недопустимими доказами (ст.62 ч.3 Конституції України, ст.65,66 КПК України);

12) Судом першої інстанції умисно не розглянуто всіх моїх зауважень на протоколи судових засідань та незаконно відмовлено у відтворенні технічного запису судового засідання (ст.ст.881, 882 КПК України);

13) На досудовому слідстві порушено порядок притягнення мене, як судді, до кримінальної відповідальності, без дозволу на те Верховної Ради України (Рішення Конституційного Суду України 01.12.2004р. №19-рп/2004);

14) На досудовому слідстві, а також в судах першої та апеляційної інстанції грубо порушено принцип змагальності і диспозитивності, допущено дискримінацію мого права у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом (ст.ст.161, 53, 261 КПК України);

15) В порушення вимог кримінально-процесуального законодавства апеляційний суд м.Києва під час апеляційного розгляду з власної ініціативи запропонував засудженому Любашевському В.П. подати доповнення до апеляції та прийняв доповнення до апеляції після початку розгляду, які погіршують моє становище (ст.ст.355 ч.1, 2 КПК України);

16) Суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги кримінально-процесуального законодавства, проігнорував вказані мною в апеляції та доповненнях до неї істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, не вказав їх в ухвалі суду умисно!, та не спростував їх в рішенні, не дав оцінки цим порушенням (ст.370 ч.2 п.2, 5, 11; ст.377 ч.1 п.6, 7, 8 КПК України, ст.377 ч.2 КПК України);

17) Суд апеляційної інстанції в порушення вимог кримінально-процесуального закону не дослідив під час апеляційного розгляду, не вказав в ухвалі суду, не дав оцінки та не спростував вказану мною в доповненні до апеляції від 25 жовтня 2011р. підставу для скасування вироку – неправильне застосування кримінального закону, а саме неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту (ст.371 ч.1 п.3, ст.377 ч.1 п.6, 7, 8 КПК України, ст.377 ч.2 КПК України).

 

ІІ. Неправильне застосування кримінального закону, а саме неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, допущене органом досудового слідства, судом першої інстанції та проігнороване, не досліджене і не вказане в ухвалі апеляційним судом, полягає в тім, що:

1.    По кожному епізоду обвинувачення та засудження мене за ст.ст.368 ч.3, 2 КК України судом не вказано у вироку, які саме дії я вчинив, чи які дії не вчинив з використанням наданої мені влади, як судді, покладених на мене обов’язків голови апеляційного суду, по відношенню до суддів апеляційних та місцевих судів в інтересах конкретних осіб за нібито одержання хабарів;

2.    У вироці суду неправильно дано тлумачення моїх дій, які я не уповноважений був вчиняти, і до вчинення яких іншими службовими особами (суддями) нібито міг вжити заходів завдяки своєму службовому становищу (п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002р. №5 «Про судову практику у справах про хабарництво»);

3.    Засуджуючи мене за ст.383 ч.2 КК України та залишаючи вирок без змін, суди двох інстанцій не взяли до уваги той факт, що у передбаченому законом порядку я не був попереджений про кримінальну відповідальність щодо завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, а також те, що я подавав заяви 11.03.2009р. про вчинення злочину у Генеральну прокуратуру України згідно ст.94,95,97 КПК України, така заява не зареєстрована в ГПУ (ст.94,95,97 КПК України).

 

ІІІ. Інші істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону судами першої та апеляційної інстанції.


ІV. Доповнення до Касаційної скарги.


ДАЛІ (Розділ І) (п.1-6)