Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Клопотання адвоката про зупинення провадження в справі та зміну запобіжного заходу

До Апеляційного суду м. Києва

 

захисника

Цвєтінського Станіслава Андрійовича

02167, м. Київ,

вул. Лисківська, 22, кв. 120

тел. 535-61-02

 

в інтересах засудженого

за ч. 3 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 368 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року), ч. 2 ст. 376, ч. 2 ст. 383 КК України до 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посаду судді та посади пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в державних установах строком на 3 роки з конфіскацією всього майна, що перебуває у його власності,

Зварича Ігоря Степановича,

утримується в Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області

 

 

КЛОПОТАННЯ

про зупинення провадження в справі та зміну запобіжного заходу

 

07 грудня 2008 року суддю Зварича І.С. притягнуто до кримінальної відповідальності, пред’явлено обвинувачення за ст. 368 ч. 3 КК України.

10 березня 2009 року Печерським районним судом м. Києва обвинуваченому за ст. 368 ч. 3 КК України Зваричу І.С. обрано запобіжний захід – взяття під варту. 

В подальшому суди, в тому числі і Оболонський районний суд  м.  Києва, залишали без змін цей запобіжний захід, покликаючись на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10.03.2009.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції 15.12.1992 притягнення до кримінальної відповідальності судді (пред’явлення обвинувачення) було можливе лише на підставі згоди, наданої Верховною Радою України.

Змінами до цього Закону від 08.10.1999 така згода ВР України була виключена.

В зв’язку з цим Конституційний суд України 01.12.2004 прийняв рішення № 19 – рп/2004, в мотивувальній частині якого (п. 4.1 абзац 7 мотивувальної частини) вказав, що зниження рівня гарантій незалежності суддів у разі прийняття нових законів є неприпустимим.

Крім цього, Конституційний Суд України в зазначеному рішенні (абзацах 4 п. 4.3 мотивувальної частини) вказав, що в ухваленому 08.10.1999 Законі не дістали відображення ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України, інші положення Конституції України, якими закріплено гарантії незалежності суддів.

Там же вказано, що таке зниження рівня гарантій незалежності суддів опосередковано може призвести до обмеження можливостей реалізації права на судовий захист (абзац 5 п. 4.3 мотивувальної частини).

Обґрунтовуючи такі висновки, Конституційний Суд України посилався на мотивувальні частини своїх рішень в інших справах (абзац 5, 4 п. 4.1 мотивувальної частини).

Матеріалами справи встановлено, що Верховна Рада України не давала у 2008-2011 роках своєї згоди на притягнення судді Зварича І.С. та судді Любашевського В.П. до кримінальної відповідальності.

25.05.1998 Пленум Верховного Суду України при розгляді протесту заступника Генерального прокурора України на постанову Харківського обласного суду у справі за обвинуваченням голови районного суду Р. за ст. 86, ст. 168 ч. 3 КК України, якою справу було скеровано на дослідування, відмовив у задоволені протесту прокурора, так як Верховна Рада України не давала згоди на притягнення судді Р. до кримінальної відповідальності, тобто не був дотриманий порядок притягнення до відповідальності судді.

14 вересня 2010 року Апеляційний суд Луганської області у вироку, яким голову Харцизького міського суду Донецької області Носовську Л.О. було виправдано за ст. 368 ч. 2 КК України, в мотивувальній частині вироку, обговорюючи посилання Носовської Л.А. в суді на те, що у справі мали місце грубі порушення її конституційних прав, оскільки без згоди Верховної Ради України відносно неї, як судді, було незаконно порушено кримінальну справу та її незаконно було притягнуто до кримінальної відповідальності, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004, вказав, що лише постанова про порушення кримінальної справи відносно Носової Л.А. не протирічить діючому законодавству (а.с. 13, 14, 30, 31 копії вироку).

Вирок залишено без змін Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.06.2011р.

Наведені вище обставини були однією з підстав, вказаних в клопотанні про скерування справи на додаткове розслідування, заявленого мною 17.08.2011, в задоволенні якого судом формально, без жодного мотивування було відмовлено.

Одночасно в обвинувальному вироку Оболонський районний суд м. Києва вказав, що твердження Зварича І.С. про порушення порядку притягнення його до кримінальної відповідальності, як судді, без згоди Верховної Ради України є голослівні, оскільки в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2011 частина 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції від 08.12.1999 не була визнана неконституційною.

Вважаю, що такі мотиви суду є неконституційними і незаконними, про що я вказав в апеляції на вирок суду. Про це вказано  і в апеляції та доповненні до неї Зварича І.С.

Мої твердження ґрунтуються на тому, що мотивувальна частина рішення Конституційного Суду України і резолютивна частина мають однакову юридичну силу і є обов’язковими до виконання, що випливає з положень ч. 2 ст. 50 Конституції України про обов’язковість рішення Конституційного Суду України, ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», згідно з якими рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов’язковими до виконання.

При розгляді конкретних справ правильним є покликання як на мотивувальну частину рішення Конституційного Суду України, так і на резолютивну, оскільки вони не суперечать,  а лише доповнюють одна одну.

Проте, слід відмітити, що і Верховний Суд України не повністю розуміє тлумачення рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004, а саме, чи випливає з резолютивної частини рішення збереження такої гарантії незалежності і недоторканості суддів, як заборона притягати їх до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України, яка була передбачена ст. 13 Закону України «Про статус суддів» у редакції від 15.12.1992. В зв’язку з цим, Верховний Суд України звертався до Конституційного Суду України з проханням роз’яснити вищенаведене.

Однак, Конституційний Суд України ухвалою від 22.09.2009 № 51-уп/2009 відмовив у роз’ясненні свого рішення від 01.12.2004 № 19-рп/2004, покликаючись у мотивуванні на те, що ст. 13 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 предметом офіційного тлумачення не була, а питання щодо конституційності ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції від 08.10.1999 Конституційним Судом не вирішувалось.

На сьогоднішній день втратив чинність  Закон України «Про статус суддів» в редакції від 08.10.1999 в зв’язку з прийняттям нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010.

Відповідно до ст. 48 зазначеного закону – суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Ця норма закону, як і попередньо діюча ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції від 08.10.1999, прямо суперечить вимогам ст. 22, ч. 1, 2 ст. 126 Конституції України, оскільки конкретний обсяг гарантій недоторканості суддів визначався в ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції від 15.12.1992, якою передбачалось, що «судді не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності і взяті під варту без згоди Верховної Ради України…».

Законами України 1999 року та 2010 року це положення було вилучено, що призвело до звуження обсягу недоторканості суддів і зниження рівня гарантій їхньої незалежності.

Системний аналіз ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції від 15.12.1992, в редакції від 08.10.1999, п. 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» свідчить, що в ухвалених Законах у 1999 році та 2010 році не дістали відображення положення ч. 1, 2 ст. 126, інші положення Конституції України, а також законів, якими закріплено гарантії незалежності суддів.

Крім цього, ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції 08.10.1999, який діяв на момент інкримінованих моєму підзахисному, на той час судді Зваричу І.С., діянь та п. 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прямо суперечать рішенню Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004  (абзац 7 п. 4.1, абзац 1, 3, 4, 5 п. 3 мотивувальної частини).

Суди України неоднаково тлумачать (розуміють) вимоги Конституції України, законів України, які регулювали і регулюють недоторканість суддів, а також тлумачення недоторканості суддів, дані в мотивувальній і резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004.

Про це свідчить і звернення Верховного Суду України у Конституційний Суд України у 2009 році та винесення Ухвали Конституційним Судом України 22.09.2009 № 51-рп/2009, яка не тільки не внесла ясності в обговорюване питання, а навпаки, ще більше ускладнила суть розуміння рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004  № 19-рп/2004.

Правильне розуміння та застосування на практиці судами обсягу недоторканості суддів має важливе значення у конкретній справі мого підзахисного Зварича І.С., захисту його конституційних прав.

Неконституційне та незаконне покликання Оболонського районного суду м. Києва у вироку на те, що на притягнення до кримінальної відповідальності судді Зварича І.С. (як і судді Любашевського В.П.) не потрібно було згоди Верховної Ради України, оскільки про це нічого не вказано в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України 01.12.2004 № 19-рп/2004, крім того, що істотно порушило вимоги кримінально – процесуального законодавства і права Зварича І.С. та Любашевського В.П., створює прецедент неправильного розуміння та застосування судами України на практиці при вирішенні конкретних кримінальних справ по обвинуваченню професійних суддів, значення мотивувальної і резолютивної частини рішення Конституційного Суду України 01.12.2004 № 19-рп/2004.

Відповідно до вимог ч. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» – у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу, або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який згідно з ст. 150 Конституції України може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно – правових актів.

З наведеного вбачається, що така невизначеність в питанні про те, чи відповідає частина 2 статті 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції 08.10.1999, чи відповідає пункт 1 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 07.07.2010 вимогам частин 1 та 2 статті 126 Конституції України щодо гарантій незалежності та недоторканості суддів існує і є реальною.

Верховний Суд України, апеляційні та районні суди України при розгляді конкретних кримінальних справ відносно суддів України не знають як правильно розуміти рішення Конституційного Суду України 01.12.2004 № 19-рп/2004, а саме, чи випливає з нього збереження такої гарантії незалежності і недоторканості суддів, як заборона притягувати їх до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України, яка була передбачена ст. 13 Закону України «Про статус суддів» в редакції від 15.12.1992.

В зв’язку з наведеним, вважаю за необхідне апеляційним судом в попередньому розгляді справи винести мотивовану постанову у Верховний Суд України з метою порушення останнім перед Конституційним Судом України питання, яке я вище мотивував. Одночасно, до вирішення Конституційним Судом України поставлених питань зупинити апеляційний розгляд справи.

З вищенаведеного вбачається, що судді Зваричу І.С. 07.12.2008 було незаконно пред’явлено обвинувачення без згоди Верховної Ради України.

Подання начальника слідчого відділу Генеральної прокуратури України Жербицького В.Г. про зміну запобіжного заходу та обрання запобіжного заходу – взяття під варту Зваричу І.С. від 10.03.2009 не було погоджене з прокурором (т. 34 а.с. 9-15). Продовження строків тримання під вартою Зварича І.С. відбувалось без жодного мотивування, суди лише покликались на постанову Печерського районного суду м. Києва від 10 березня 2009 року, згідно з якою обвинуваченому Зваричу І.С. було безпідставно обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Це суперечить вимогам Європейського суду України, вказаним в рішенні від 10.02.2010 в справі «Харченко проти України». Зокрема, п. 80 вказаного рішення вимагає, щоб суди в разі продовження термінів тримання особи під вартою наводили інші підстави, ніж ті, які були вказані при обранні запобіжного заходу (в разі наявності таких), що відповідало б п. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, вважаю за необхідне звернути увагу на те, що Зварич І.С. утримується під вартою у СІЗО вже 2 роки 9 місяців. За час перебування під вартою у Зварича І.С. значно погіршився стан здоров’я, у нього хронічні захворювання серцево – судинної системи, гіпертонія II ступеня.

Дружина Зварича І.С., Зварич О.В. є інвалідом ІІ групи, хворіє важкою онкологічною хворобою, на її утриманні перебуває дочка Зварич І.І., студентка ВУЗУ платної форми навчання та мати - пенсіонерка, теж інвалід II групи,.

Зварич І.С. 20 років працював суддею у різних судових інстанціях, протягом 20 років судової роботи виключно позитивно характеризувався, не є суспільно – небезпечною особою, а, навпаки, має заслуги у здійсненні правосуддя та значний особистий внесок у забезпеченні захисту прав і свобод громадян.

Багаторічна бездоганна робота у судовій системі та високий професіоналізм, підтвердженням чого є те, що за 20 років роботи суддею не було відмінено жодного вироку, винесеного під його головуванням. Він має постійне місце проживання.

Все наведене задокументовано і підтверджується письмовими доказами, наявними у справі (т. 39,  а.с. 310-334) та дає мені підстави просити суд про заміну запобіжного заходу Зваричу І.С. до та під час апеляційного розгляду справи на підписку про невиїзд чи заставу.


На підставі вищевказаного та керуючись ст.ст. 48, 266, ст. 357 ч. 4 п. 1, 3;  ст. 358 ч. 1 п. 5, 9 КПК України, п. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,

 

п р о ш у:

 

1. Прийняти мотивовану постанову по сутті заявленого клопотання, яку направити у Верховний Суд України для порушення ним питання перед Конституційним Судом України про надання офіційного тлумачення положень ч. 1, 2 ст.126 Конституції України та п. 1 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо гарантій незалежності та недоторканості суддів (Закон України «Про статус суддів» в редакції 08.10.1999 втратив чинність).

 

2. З метою однакового застосування, розуміння судами та правоохоронними органами України рішення Конституційного Суду від 01.12.2004 № 19-рп/2004 просити Конституційний Суд України недвозначно вказати у своєму рішенні про те, чи існує така гарантія незалежності і недоторканості суддів, як заборона притягувати їх до кримінальної відповідальності без згоди Верховної Ради України, яка була передбачена частиною 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» у редакції від 15.12.1992.

 

3. Запобіжний захід взяття під варту Зваричу Ігорю Степановичу змінити на підписку про невиїзд чи заставу.

 

4. Зупинити апеляційний розгляд справи до прийняття рішення Конституційним Судом України.

 

Додатки:

 

1. Копія угоди про надання правової допомоги від 21.09.2011.

2.  Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004.

3  Ухвала Конституційного Суду України від 22.09.2009 № 51-уп/2009.

4. Вирок Апеляційного суду Луганської області від 14.09.2010.

5. Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ  від 16.06.2011.

6. Копія листа головного лікаря Львівського Державного онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру від 10.08.2010 № 589.

7. Копія Довідки до акту огляду МСЕК Зварич О.В. від 25.11.2011.

8. Копія листа Державного Департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області від 03.03.2010 № 1149.

9. Копія листа  першого заступника начальника Київського СІЗО від 08.10.2010 №  Ц-783.

10. Копія довідки Львівського інституту банківської справи від 02.11. 2011 за  № 341.

 

 

Адвокат                                                                      С.А. Цвєтінський

 

05 грудня 2011 року