Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Статті Ігоря Зварича



03 лютого 2015 року

У своєму повсякденному лексиконі українці все частіше почали вживати слово «люстрація». Що це? Данина моді чи дійсно бажання глибинних перетворень, мета яких – достойний рівень життя у правовій та демократичній державі?

ЧИТАТИ ДАЛІ...





28 грудня 2014 року

Згідно частини 2 статті 125 Конституції України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (ВСУ). Отже, місце ВСУ в структурі судових органів чітко визначено Основним Законом України. Але це Україна. Одне говоримо і декларуємо, а робимо навпаки.

Завданнями цієї статті є:
– аналіз реальних дій сьогоднішніх суддів ВСУ, які при здійсненні судово-правової реформи (СПР) в Україні хором вимагають для себе додаткових функцій;
– запропонувати суспільству шляхи розв’язання судової проблеми.

ЧИТАТИ ДАЛІ...





29 грудня 2014 року

Продовжуємо блукати з ниткою Аріадни в лабіринтах головного Мінотавра українського кривосуддя, коридорами Кловського палацу. Проте, скільки б ниточці не витись, а кінець їй буде. Тобто, якщо Верховний Суд України (ВСУ) прийняв до провадження заяву у справі І.Зварича, подану згідно вимог статті 400-12 КПК України 1960 року, то зобов’язаний прийняти рішення по ній.

ЧИТАТИ ДАЛІ...





23 листопада 2014 року

Продовжуючи розмову з читачем на тему судово-правової реформи (СПР), необхідно зауважити, що українські ЗМІ переповнені рецептами її «випічки». В Україні немає представника влади, кандидатів у владу чи політика будь-якого рівня, які б «не варилися» в цій темі.

Справді, кондитерів та поварів в Україні завжди було багато, а тому українська кухня славиться у всьому світі. Чого не скажеш про українське судочинство. Чому так? Причин багато. Виявляється, що кожен другий українець, неважливо хто він за професією, – «спеціаліст» з питань СПР. Підтвердженням цієї тези є детальний аналіз українського медіапростору, в якому абсолютна більшість статей вдосконалення судочинства – від профанів і пустодзвонів, які не мали і не мають жодного відношення до суду, адвокатури, прокуратури, міліції, пенітенціарної системи…

ЧИТАТИ ДАЛІ...





10 листопада 2014 року

В попередніх статтях ми започаткували фахову розмову щодо проблем анонсованої провладної квазіреформи судочинства в Україні. На жаль, це далеко не всі її недоліки що потребують обговорення, а головне – вирішення.


ЧИТАТИ ДАЛІ...





25 жовтня 2014 року

Риторичне питання, на яке все ж необхідно дати відповідь.

Очевидно, що обрізана судова реформа у вигляді підготованих до прийняття парламентом законопроектів вкрай необхідна олігархічно-бандитській владі. Кожна нова «демократична» влада України проводить під себе чергову судову реформу. Адже грабувати до останньої нитки свій народ без ручних суддів та замовних судових рішень вважається варварським тоном у цивілізованій Європі та демократичному світі. Що вже говорити про сучасну європейську державу, якою вважають доморощені олігархи свою державу Україна.

До слова, 20 листопада 1864 року розпочато масштабну судову реформу в Російській імперії, куди входила і переважна частина території сучасної України. Цікаво, що просте порівняння конкретних інституцій імперської реформи більш ніж столітньої давності далеко не на користь сучасним «демократичним» новелам.


ЧИТАТИ ДАЛІ...






01 липня 2014 року

Проблема судів і суддів, після повідомлень про бойові дії на Сході, є топ-темою влади та мас‑медіа. Розігріта ними громадськість не кричить, а волає про негайну, докорінну реорганізацію судової системи. Власне тому важливо вести фахову дискусію про шляхи та методи ґрунтовних змін системи...


ЧИТАТИ ДАЛІ...





25 травня 2013 року

Продовжуючи тему вибірковості українського правосуддя, а правильніше буде говорити – лівосуддя, необхідно правдиво і конкретно висвітлити її архіважливість для сучасної України.

Питання стоїть грубо: Бути Україні правовою державою в сім'ї цивілізованих держав Європейської спільноти, чи залишатись кримінально-олігархічним утворенням на Сході Європи.


ЧИТАТИ ДАЛІ...





07 травня 2012 року

Сучасну Україну осягнути розумом неможливо, тим більше, якщо це розум прагматичного європейця. Проте, ту роль, яку відіграє євроспільноста в особі своїх державних і наддержавних інституцій, в розбудові державності України, принципів демократії, переоцінити важко.

Євросоюзу не байдуже, як розвивається, який геополітичний напрямок більш ніж 40-мільйонного сусіда, урядові представники якого часто на загал декларують одні принципи розвитку країни, а в дійсності проводять – прямо протилежні.


ЧИТАТИ ДАЛІ...






08 вересня 2010 року

Гуантанамо. Військова база збройних сил США в центральній Америці. 2008 рік. Весь світ обходять кадри світових інформаційних агентств про умови утримання в тамтешній тюрмі терористів, осіб, які вчинили злочини проти людства. І увесь цивілізований світ стає на захист прав і свобод закованих в кайдани терористів. Мало того, розвинуті європейські країни готові надати політичний притулок особам, що вчинили злочини проти людства лише з огляду на ті жахливі умови, у яких їх утримували.

А тепер повернімося в Київ. Так, саме отой, який є «матір’ю міст Руських!». Україна, центр Європи. Літо 2010 року. Лук’янівська тюрма. СІЗО, тобто, слідчий ізолятор. Саме тут утримують під вартою осіб, яких підозрюють у вчинені злочинів. І тих, чия вина ніким не встановлена та не доведена. Відносно одних з них ведеться слідство, відносно інших — суди слухають справи. Люди, які тут сидять — не терористи. Але чомусь ніхто у світі не знає (та і не має особливого бажання знати), в яких умовах утримуються громадяни країни в центрі Європи. Повторю, мова іде не про терористів, не про осіб, які вчинили злочин проти людства, а про людей, яких тільки ПІДОЗРЮЮТЬ у вчиненні таких злочинів. Тобто, вина більшості з них ще ніким і ніде не доведена!


ЧИТАТИ ДАЛІ...