Статті І.Зварича

Форма входу

Статистика сайту

Головна » 2015 » Січень » 15 » Судова реформа: Верховний Суд України... Частина І
10:28
Судова реформа: Верховний Суд України... Частина І

 

Судова реформа: Верховний Суд України – еталон правосуддя чи кривосуддя?

Або сторожові пси гавкають, а караван іде!

Згідно частини 2 статті 125 Конституції України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (ВСУ). Отже, місце ВСУ в структурі судових органів чітко визначено Основним Законом України. Але це Україна. Одне говоримо і декларуємо, а робимо навпаки.

Завданнями цієї статті є:

– аналіз реальних дій сьогоднішніх суддів ВСУ, які при здійсненні судово-правової реформи (СПР) в Україні хором вимагають для себе (треба думати і ВСУ) додаткових функцій;

– запропонувати суспільству шляхи розв’язання судової проблеми.

Само собою, за такими вимогами суддів ВСУ не криється нічого особистого, «думають» про державу і народ України. Мотивація озвучених ними бажань більш ніж зрозуміла: саме ВСУ повинен забезпечувати в державі однакове застосування закону всіма судами України, контролювати всі суди…

На перший погляд, це правильно. Я підтримую декларацію суддів ВСУ вибудувати центральну вертикаль судової системи України таким чином, щоб громадянин держави в разі порушення процесуального або матеріального закону (в тому числі судами будь-якої юрисдикції) мав реальне право подати скаргу безпосередньо до Верховного Суду України.

Для цього в сьогоднішніх умовах саме судді ВСУ повинні на ділі демонструвати всій Україні дотримання принципів законності, рівності всіх перед законом, судом, змагальності… А всі суди повинні робити так, як це роблять судді ВСУ.

На прикладі конкретної кримінальної справи, яку двічі розглядав ВСУ протягом 2013-2014 років, можна переконатись у тому, чи насправді Верховний Суд України є еталоном правосуддя, з якого мають брати приклад усі судді.

Кримінальна справа судді І. Зварича.

Події останніх днів 2014 року в Україні та в її найвищій судовій інстанції знову схвилювали на телеекранах море пристрастей у справі судді І.Зварича. Понад шість років справа не сходить із шпальт газет, інтернет-видань, телеекранів. Чому?

В цьому випадку роз’яснення від «першоджерела», думаю, будуть доречними. Тим паче, що мова йтиме про Верховний Суд України і його місце в судовій системі такої демократичної, правової держави, яка котрий рік своєї незалежності «силкується» провести судово-правову реформу. Та все по порядку.

 

ЧАСТИНА І

На перший погляд – не дуже цікава частина статті. Нею я хочу привернути увагу правників і українського офіціозу. Хоча, як сказати…

18 грудня 2014 року ВСУ вдруге відмовив захисту в задоволенні заяви, поданої з підстав, встановлених статтею 400-12 КПК України 1960 року (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно-небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень).

Чесно кажучи, далеко не всі юристи можуть розібратися з цією абракадаброю. Але що прийняли «мудрі» депутати ВРУ, те і маємо в законі.

Простіше: в інших подібних справах касаційний суд України приймав кардинально протилежні рішення.

Вперше ВСУ відмовив захисту у задоволенні такої заяви 25 квітня 2013 року. Тоді рішення приймала Судова палата у кримінальних справах під головуванням заступника голови ВСУ А.Редьки. Всіх суддів тоді було 15. Про перипетії прийняття цього рішення детально описано в статті «Брехня і фальш українського лівосуддя. Його обличчя і оскал» та в книзі «Суддя-націоналіст» (сторінка 181-182, 273-286). А тому, не буду повторювати.

Заява мого захисника О.Тищенка вдруге у цій справі була подана до Верховного Суду України у вересні 2014 року.

Але спочатку цю заяву розглядав Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ на предмет допущення її до розгляду ВСУ. Така процедура в законі. Чесно кажучи, – dura! Адже для того, щоб справу міг розглядати ВСУ, йому повинен дати дозвіл Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ або інший вищий спеціалізований суд України (ВССУ).

То який суд України найвищий: ВСУ чи ВССУ?

Проте, вернемось до справи І.Зварича, яка болить всю Україну вже 6-й рік.

06 жовтня 2014 року ВССУ виніс ухвалу, якою допустив до провадження ВСУ заяву мого захисника.

20 жовтня 2014 року суддя ВСУ Заголдний В.В. своєю ухвалою відкрив провадження у цій справі та доручив фахівцям Науково-консультативної ради при ВСУ підготувати наукові висновки щодо правильного застосування закону в справі, призначив до розгляду справу на 20 листопада 2014 року. Тут і починається найцікавіше.

Суддя, який брав участь у розгляді справи не може брати участь в перегляді цієї справи Верховним Судом України (стаття 55 КПК України 1960 року). З цих же підстав він зобов’язаний заявити собі самовідвід (стаття 56 КПК України 1960 року). Відповідно до вимог частини 1 статті 400-20 КПК України 1960 року у ВСУ справа про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 400-12 КПК України 1960 року, розглядається на засіданні палати у кримінальних справах ВСУ України. Засідання її правомочне за умови присутності на ньому не менше двох третин (2/3) суддів від складу Судової палати у кримінальних справах ВСУ.

25 квітня 2013 року Судова палата у кримінальних справах ВСУ в складі 15-ти суддів (Редька А. І., Вус С. М., Глос Л. Ф., Гошовська Т. В., Заголдний В. В., Канигіна Г. В., Кліменко Р. М., Ковтрюк Є. І., Короткевич М. Є., Косарєв В. І., Кузьменко О. Т., Пивовар В. Ф., Пошва Б. М., Таран Т. С., Школяров В. Ф.) розглядала по суті цю кримінальну справу і залишила рішення всіх попередніх судів без змін.

20 листопада 2014 року справу І.Зварича вийшли розглядати в зал судових засідань ВСУ ті самі судді (Редька А. І., Глос Л. Ф., Гошовська Т. В., Заголдний В. В., Короткевич М. Є., Кузьменко О. Т., Пивовар В. Ф., Пошва Б. М., Таран Т. С., Школяров В. Ф.) і новий суддя – Скотарь А. М.

З вищенаведених підстав вони не мали законного права вдруге слухати цю справу та приймати в ній рішення. Проте, самовідводу ніхто з них собі не заявив. Можливо, мали надію, що все пройде непомітно. Та суд – не цирк, а судді – не ілюзіоністи.

Ні я, ні мій захисник вже не довіряли цим суддям ВСУ. А тому подали заяви про їхній відвід. Того ж дня наші заяви були задоволені, а всі судді Судової палати у кримінальних справах ВСУ, що приймали рішення у цій справі 25 квітня 2013 року, відвели себе від розгляду справи, крім одного – А. Скотаря. Саме він був визначений суддею-доповідачем.

Один у полі не воїн. Для розгляду (перегляду) справи у ВСУ необхідно, як ми вже знаємо, не менше 2/3 суддів від складу Судової палати у кримінальних справах ВСУ.

Тут доречно буде повідомити, що персональний склад Судової палати у кримінальних справах, як і в адміністративних, господарських і цивільних справах ВСУ було визначено Постановою Пленуму ВСУ № 2 від 12 січня 2012 року. Тоді постановили увести в цю палату 18 суддів. Крім вищеперелічених: Т.Пилипчука і М.Гриціва. Як відомо, Т.Пилипчук (колишній голова ВСУ) у 2013 році пішов у відставку. Що ж стосується судді М.Гриціва, то Постановою Пленуму ВСУ від 11 квітня 2014 року № 2 «Про внесення змін до персонального складу судових палат ВСУ суддю М.Гриціва було виведено з персонального складу Судової палати у кримінальних справах та введено до персонального складу Судової палати в адміністративних справах ВСУ.

Отже, станом на листопад-грудень 2014 року Судова палата у кримінальних справах ВСУ нараховувала 16 суддів. Таким чином, склалась парадоксальна ситуація, коли кримінальну справу правомочна була розглядати лише Судова палата в кримінальних справах ВСУ за умови присутності при розгляді не менше 2/3 суддів цієї палати (11 суддів); а реально залишився лише 1 суддя.

А що закон? Що він говорить про такий випадок?

В цьому і проблема, що немає в Україні норми закону, яка б регулювала такий випадок. Має місце прогалина в законодавстві.

Зокрема, в статті 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що до складу ВСУ входять 48 суддів. У ВСУ діють 4 судові палати: у господарських, адміністративних, кримінальних і цивільних справах. До складу судової палати входять судді відповідної спеціалізованої юрисдикції (цивільної, кримінальної, господарської, адміністративної).

Саме тому суддя адміністративної, цивільної або господарської юрисдикції не вправі одночасно входити в судову палату кримінальної юрисдикції. Такий закон.

Згідно статті 40 цього Закону, суддя ВСУ бере участь у розгляді справи в порядку, встановленому процесуальним законом (у випадку розгляду справи І.Зварича – КПК України 1960 року).

Крім цього, згідно статті 44-1 наведеного Закону:

1. Судові палати ВСУ здійснюють судочинство у справах в порядку, встановленому процесуальним законом (тут стаття 400-20 КПК України 1960 року);

2. Персональний склад палат визначається Пленумом ВСУ за пропозицією суддів ВСУ (визначений був Постановою Пленуму ВСУ № 2 від 12 січня 2012 року);

3. Судову палату очолює заступник голови ВСУ, він же секретар судової палати, який головує на її засіданнях;

4. В разі його (секретаря судової палати) відсутності, обов’язки виконує заступник секретаря судової палати.

Це все, що є в законі.

Тепер «приміряємо» цей закон до конкретної справи судді І.Зварича, і переконаємося, що ситуація склалася патова.

Судді ВСУ вирішили вийти з неї наступним чином.

01 грудня 2014 року зібрався Пленум ВСУ, на якому розглядалась описана ситуація і шляхи виходу з неї. Проте, після серії взаємних звинувачень у непрофесіоналізмі (чому був задоволений відвід?) та небажання підставлятися під пресу (чомусь боялися телеканалу «1+1») напередодні люстрації судді ВСУ так і не визначились.

03 грудня 2014 року повторно зібралися на Пленум ВСУ і прийняли «Соломонове рішення». Нова Постанова Пленуму ВСУ від 03 грудня 2014 року № 12 звучить так: «… визначити персональний склад Судової палати у кримінальних справах для розгляду справи № 5-33кс14»:

1.      Берднік І.С. (8 років суддя господарської юрисдикції),

2.      Григор’єва Л.І. (17 років суддя цивільної юрисдикції),

3.      Гуменюк В.І. (19 років суддя цивільної юрисдикції),

4.      Гусак М.Б. (17 років суддя господарської, а тепер адміністративної, юрисдикції),

5.      Ємець А.А. (6 років господарської юрисдикції),

6.      Жайворонок Т.Є. (6 років суддя цивільної юрисдикції),

7.      Охрімчук Л.І. (9 років суддя цивільної юрисдикції),

8.      Потильчак О.І. (12 років суддя господарської юрисдикції),

9.       Сімоненко В.М. (з 2013 року суддя цивільної юрисдикції),

10.  Скотарь А.М. (криміналіст).

Тобто, Пленум визначив, що кримінальну справу мають слухати судді цивільної, господарської і адміністративної юрисдикції та лише один криміналіст. А всіх – 10 чоловік.

Ця постанова Пленуму геть суперечить наведеним мною положенням Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 400-20 КПК України 1960 року, а тому по своїй суті і формі є антиконституційною і незаконною.

Суперечить вона і частині 6 статті 17 КПК України 1960 року, згідно якої: розгляд справ у ВСУ здійснюється колегіально за участю всіх суддів ВСУ.

Після відводу суддів Судової палати у кримінальних справах ВСУ правомірно було б розглядати  справу І.Зварича за участю всіх суддів Верховного Суду України, що не були відведені від розгляду цієї справи.

Та й взагалі, чим далі в ліс, тим більше дров.

 

Суть

По-перше. Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд є органом державної влади (стаття 6 Конституції України).

Отже, кримінальну справу І.Зварича по закону правомочні були слухати судді, які згідно Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12 січня 2012 року були введені в Судову палату у кримінальних справах ВСУ, яка є постійно діючою палатою ВСУ і станом на 18 грудня 2014 року складалася з 16 суддів (вище наведено їх перелік).

По-друге. Судді інших палат (цивільної, господарської, адміністративної) ВСУ не мають (не мали) законного права слухати кримінальну справу І.Зварича.

Станом на 18 грудня 2014 року їх ніхто не виводив із складу постійно діючих палат і не вводив у Судову палату в кримінальних справах ВСУ.

По-третє. Пленум ВСУ 03 грудня 2014 року виніс завідомо незаконну постанову № 12 у справі № 5-33кс14, так як станом на 18 грудня 2014 року персональний склад постійно діючої Судової палати у кримінальних справах ВСУ був визначений 12 січня 2012 року і палата працювала в цьому складі. Створення Пленумом ВСУ тимчасових палат для слухання конкретних справ Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено. Загальновідомий принцип «дозволено все, що не заборонено законом» не стосується суб’єкту владних повноважень, яким безперечно є ВСУ.

 

Форма

По-перше. Якщо справу за законом повинні були слухати судді, персональний склад яких був визначений Постановою Пленуму ВСУ від 12 січня 2012 року із змінами станом на 18 грудня 2014 року, то палата була би правомочною при наявності 11-ти суддів і більше. А було лише 10.

По-друге. Головуючим у засіданні судової палати в кримінальних справах ВСУ, згідно того ж Закону «Про судоустрій і статус суддів», можуть бути: лише заступник голови ВСУ, він же одночасно за посадою секретар палати або, в разі його відсутності, заступник секретаря палати. Порядок їх обрання чітко виписано в наведеному законі. Цього зроблено не було. Головував у справі суддя А.Скотарь, тим самим перевищивши свої повноваження.

 

Підсумки частини І

Судді ВСУ на Пленумі 03 грудня 2014 року перевищили свої службові повноваження, створивши незаконну (неправомочну) тимчасову Судову палату у кримінальних справах для слухання конкретної справи І.Зварича, що спричинило тяжкі наслідки.

Який тоді приклад мають брати судді інших судових інстанцій, спостерігаючи за антиконституційними, незаконними діями суддів ВСУ в конкретних справах?

Якщо цим суддям ВСУ надати ще більше повноважень, то якою буде судова система України?  

Повноваження Верховного Суду України при здійсненні судової реформи необхідно змінювати. Проте, третій рік поспіль у своїх статтях, книгах я наголошую на тому, що «риба гниє з голови». Це означає, що судовий корпус України, починаючи саме із суддів ВСУ, має бути повністю оновлений.

Шлях: прямі, таємні вибори народом України. Цей шлях я вважаю єдино правильним на сьогоднішньому етапі розвитку (становлення) України. Це потрібно було робити ще вчора. Справа І.Зварича – яскраве тому підтвердження.

 

Ігор ЗВАРИЧ

28 грудня 2014 року

Переглядів: 1380 | Додав: BANDZJO | Теги: справа Зварича, судова реформа, Верховний Суд України